"Русскій мір" проти Нового Єрусалиму

За задумом Кремля цьогорічне свято Хрещення Русі має показати гегемонію Москви і реальність "Русского міра" від Владивостока до Ужгорода.

День Хрещення Русі за останні роки перетворився з суто церковного свята Володимира на велике політико-ідеологічне дійство.

Цього року до Києва 27-28 липня планується візит Володимира Путіна, традиційно прибуде патріарх Московський Кіріл, будуть представники усіх Православних Церков та ще 5 президентів інших держав.

Вся країна давно завішана бордами з привітаннями президента і Партії регіонів. Святкування мають пройти у всіх населених пунктах, а на Майдані буде концерт російського року.

В плані державно-ритуальних і суспільних практик, День хрещення Русі уже підтягується до рівня Дня Незалежності, Конституції і Нового Року. Маємо подякувати за це значною мірою Патріарху Кірілу. Адже, намагаючись утвердити свою духовну владу над колискою православ’я, він будить наш власний інтерес до історії, піднімає нашу власну значимість.

Все ж ми частіше почали згадувати, що Київ був і є центром православ’я східних слов’ян. А кожного року хресна хода, яку проводить Київський патріархат, стає все більш велелюдною, коли її голова з’являється на Володимирській гірці, хвіст лише відходить від однойменного собору.

В ході описаного ідеологічного дійства, проросійські персонажі з різною мірою наполегливості доводитимуть українцям переваги "Русского міра", Митного союзу і "пуповидної єдності" братніх народів.

З українського боку має включитися багатоголосий хор патріотів, які будуть обстоювати думку, що Київ – то не Москва, що він ближче до Європи. Найбільш радикальні будуть навіть кричати: "геть московського попа!".

Але проукраїнський хор, на жаль, не складає симфонії. Люди співають активно, але хору не вистачає зрозумілої для всіх партитури. Тобто, немає узгодженої стрункої системи ідей.

Говоримо: "Русскій мир", маємо на увазі – "Третій Рим"

Всю ідеологію Москви щодо України можна звести до простої формули: Київ – це колиска православ’я і взагалі держави Російської. Коли Київ ослаб – його місію почала виконувати Москва. Звідси ідея "собіранія земель русскіх".

Зараз Київ залишається слабким: його то тягли в НАТО, то в ЄС волочуть. Москві конче потрібно виконати свою супер-місію і захистити колиску православ’я та народ український, який збили з істинного шляху і штовхають у ворожий та чужий (сатанинський!) Євросоюз. Такою є образна позиція Москви.

Ця ідеологія вироблена століттями і має розгалужені канали донесення ідей – від кіно і телебачення до церкви і п’ятої колони у владі. Всі вони говорять одне і те саме, тільки у різній формі.

За задумом Кремля, цьогорічне свято Хрещення має показати гегемонію Москви і реальність Русского міра від Владивостока до Ужгорода.

Новий Єрусалим актуальний як і тисячу років тому

Якщо Москва – третій Рим. А так воно, зрештою, і є. Ну куди правду діти: останні 450 років Москва її правителі і суспільство одержимі ідеєю власної гегемонії над іншими народами. То хто ж тоді Київ і яка його духовна місія?

Велосипеда вигадувати не треба. Така ідейна концепція є. Придумав її ще Великий князь Київський Ярослав Мудрий, а розробляти почав його сучасник Іларіон – митрополит і святий, до речі.

Називається ця ідея красиво і зі смаком: Київ – новий Єрусалим. Часом, ще кажуть: Київ – другий Єрусалим.

Ситуація в ті часи була подібна до сьогоднішньої. В ХІ столітті над Києвом хотів домінувати Константинополь – Візантійська імперія, бо вважав, що всі, хто охрестилися від нього мають перед ним схиляти голови.

А тепер згинання Києва домагається Москва, бо вважає себе нащадком Константинополя.

Перший Рим, то Рим стародавній, як центр світу. Другий Рим – то Константинополь, як центр православ’я. Третій Рим – то Москва, як найбільша православна держава з імперськими зазіханнями.

Отже, суть ідеї "Київ – новий Єрусалим" полягає в тому, що наша столиця є святим містом для православного слов’янського світу, як є Єрусалим для всіх християн. А річка Дніпро – це втілення Йордану на нашій землі.

Завдяки цій ідеї в давньоруські часи Київ перетворюється з "матері городів" в адміністративному плані на духовно-сакральний символ. Київ стає уособленням міста в жіночому образі, що виступає в ролі матері і нареченої Спасителя.

Місто втілює, "таким чином, образ Нового Єрусалима – ідеальної столиці Христової церкви й місцеперебування Бога, – наголошує дослідник цієї теми Володимир Ричка.

Пізніше, в часи українського бароко –  XVII століття, ідея "Київ – новий Єрусалим", допомогла Петру Могилі утвердити нашу столицю в статусі духовного і політичного центру всіх православних Речі Посполитої.

Приблизно в цей же час на теренах Московії почала активно розвивалися нова імперська ідея "Москва – третій Рим", яка включає в себе наміри щодо підкорення Києва. Придумав цю ідею тамтешній старець Фелофей.

Ми – різні

Отже, маємо дві діаметрально протилежні ідеї про Москву, як третій Рим, в сучасному варіанті "Русскій мір", і Київ – новий Єрусалим. Це два протилежні підходи щодо місця церкви у стосунках з державою та ролі держави загалом.

Деспотизм і домінування держави над церквою і людиною – це все від монгольських політичних традицій. Про це написано багато, в першу чергу, російськими авторами. І постійна українська нелюбов до держави, відсутність потенцій до централізації, демократизм і бунтарство – це від Русі, козаків і Речі Посполитої.

Погляньмо на наших державотворців, яких визнає історія і суспільство: Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Богдан Хмельницький. І на їхніх: Юрій Долгорукий, Іван Калита, Петро І, Сталін. Відчуваєте різницю цінностей і ознак, за які шанують державців у нас і у них?

Не менша різниця між нами і в церковному плані. Як наголошує відомий дослідник релігії Юрій Дорошенко, український варіант християнства значно відрізняється від російського. "Християнство України-Руси ґрунтувалося на демократизмі, євангелизмі, відокремленості внутрішньоцерковного життя від держави".

Київське православ’я ніколи не мало цезарепапістських рис, як це завжди було в московському варіанті. Цезарепапізм є підкоренням церкви державі.

Нагадати собі і світу про святе місто Київ

Церква і релігія переживає в наші дні глибоку кризу. Дорогі авто і годинники церковних поводирів, це лише вершок айсберга. Криза церкви стосується не тільки Росії. Просто там вона має власний вимір. Московська церква є заручником держави, імперської ідеї і грошей. Криза стосується всього православ’я.

В цій ситуації, як видається, ключове завдання Києва – нагадати собі, Москві і всьому світові, що він є новим Єрусалимом. Як нагадати? Статтями, фільмами, телепередачами, круглими столами, міжнародними православними форумами, рекламою паломництва до нас, тощо.

Все це є системою донесення ідеології. Нашої ідеології "Київ – новий Єрусалим".

Сучасна ситуація з Москвою разюче нагадує ту саму проблему, яка стояла перед Києвом в часи Ярослава Мудрого. Імперія прагне політичного і релігійного домінування, а Києву потрібно від нього звільнитися.

Ідея для цього у нас є, історична правда теж на нашому боці. Але Ярослава Мудрого, на жаль, не нема. Українська держава не виконує свою ідеологічну функцію, а йде на повідку імперії.

Відтак, в ідеологічну роботу мають включатися громадянське суспільство, політичні партії, опозиція, проукраїнські ЗМІ…

Як к же бути з нашими московськими гостями? Мабуть не варто кричати їм "ганьба". Це не по-християнськи і не гідно мешканців Нового Єрусалиму.

Їм усім варто нагадати: якщо ви – третій Рим і столиця імперії, то ми – Другий  Єрусалим – духовна столиця.

Київ є сонцем православ’я. Ми не маємо права закрити його для тих, хто бажає світла, хоч би й для апологетів москво-риму.

Сонцю байдуже 1 чи 100 мільйонів людей гріється в його променях. Благодаті від святинь і мощей угодників Божих вистачить на всіх. Але, приїхавши до нашого Сонця, в наш Другий Єрусалим, смиряйтеся і не заводьте тут свої третьоримські порядки.

Максим Плешко, політолог, українознавець, кандидат філософських наук, для УП