Правда з-за грат

Юлія Тимошенко перериває мовчання. "Українська правда" починає публікувати її щоденники з-за грат. Тут ув'язнена політик описує своє життя у харківській лікарні - зокрема, події, пов'язані з доставкою на допит по справі про вбивство Євгена Щербаня.

15 травня 2013 року Пенітенціарна служба та керівництво Качанівської колонії шляхом шахрайства знову не доставили мене до Печерського районного суду м. Києва та навмисне зірвали мою участь у допиті свідка Петра Кириченка у "справі Щербаня". Представники влади свідомо зірвали мою присутність у всіх судових засіданнях з допиту свідків у "справі Щербаня". Вони робили це цинічно, демонстративно, сподіваючись на свою безкарність.

Я під час усіх цих беззаконь, які без тіні сумніву роблять люди в погонах — прокурори, слідчі, працівники колонії, постійно думаю про страшну смерть молодого хлопця Ігоря Індило, якого вбили у відділку міліції за зачиненими дверима.

Я фізично відчуваю, що коїлося в душі молодого хлопця, коли люди в погонах, які мусили б захищати, методично та жорстоко вбивали його.

Я зараз дуже добре уявляю, у якому він був відчаї та безвиході.

Я добре уявляю, у якому стані знаходяться сотні тисяч ув’язнених, життя яких віддано на поталу звірам у погонах та суддям без честі й моралі.

Я твердо знаю, як це докорінно змінити, і сподіваюся, що Господь дасть мені таку можливість.

А зараз я подала заяву про злочин посадовців ДПтСУ та Качанівської колонії, які силоміць, всупереч закону не допустили мене на всі судові засідання з допиту свідків у "справі Щербаня", щоб не дати мені в суді публічно спростувати всі абсурдні твердження прокурорських свідків, поставити їм правильні та вирішальні запитання, захиститися від вочевидь підроблених обвинувачень.

Влада просто боялася, що моя присутність у засіданнях з допиту свідків повністю доведе всю незаконність порушення проти мене справи щодо трагічної загибелі депутата.

Я подала цю заяву про злочин у Харківську обласну прокуратуру не тому, що не знаю, що всі ці прокурори, судді, адміністрація колонії та оточення Януковича є одним злочинним угрупуванням. Не тому, що я вірю, буцімто вони відновлять справедливість і притягнуть до відповідальності винних у тому, що мене позбавили права на захист та ізолювали від судових засідань.

Навпаки, я чудово знаю, що під час розслідування цієї справи вони хочуть "відмити", відіпрати свої брудні мундири та закрити цю справу, сказавши. що я начебто дійсно відмовлялася їхати в суди.

Я усвідомлюю все це, бо ми знаємо, що коли п’яні представники влади за кермом вбивають людей на пішохідних переходах — завжди винні вбиті люди, коли мажори вбивають своїх опонентів або ґвалтують та вбивають дівчат — завжди винні вбиті дівчата та ті, кому не поталанило опинитися на їх шляху.

Ми всі про це знаємо. Саме тому я подала заяву про злочин, щоб показати, що вони — в прокуратурі — "зламають" свідків, підроблять документи, підуть на найстрашніші фальсифікації, але, так би мовити, "доведуть", що я не їхала в суд у "справі Щербаня" з власної ініціативи. Саме своїми розповідями я хочу довести суспільству, що у нас немає прокурорів, міліціонерів, суддів, захисників наших прав та нашого життя. У нас є зграя шакалів, які прикривають свої злочини погонами та використовують свою владу для позбавлення всіх нас залишку прав.

Щоб їх нечесність була публічно очевидною, відсьогодні я починаю вести щоденник цього, з дозволу сказати, розслідування і через своїх захисників буду оприлюднювати написане. Адже суспільство має знати, хто чинить беззаконня за бюджетний рахунок та живе з цього. Відтак почну з 15 травня 2013 року.

Щоденник Юлії Тимошенко

15 травня 2013 року

У 9.45 я передала чергову заяву на ім’я начальника Качанівської колонії та судді Печерського суду м. Києва через начальника караулу, який мене охороняє, з вимогою доставити мене на судове засідання з допиту так званого свідка.

Я оголосила цю заяву в своїй тюремній палаті в присутності сусідки Людмили Олександрівни та запитала, коли прибуде конвой для мого транспортування до Києва. Заяву (третю щодо цього судового засідання) в мене взяли та відповіли, що відносно прибуття конвою нічого не знають.

15 травня 2013 року

О 10.00 я почула по "5 каналу" заяву ДПтСУ, що вони не знають: хочу я їхати в судове засідання чи ні. Начебто я за тиждень до суду не писала ніяких заяв з вимогою моєї доставки.

Я зрозуміла, що треба діяти ще більш наполегливіше і тому об 11.00 вийшла в лікарняний коридор та в присутності всіх охоронців і медичного персоналу оголосила нову заяву з вимогою доставити мене до суду та викликати наглядового прокурора Краснолобова, щоб він забезпечив контроль щодо мого вивезення до суду.

Цю заяву у присутності сімох свідків я вручила начальнику караулу А. Парамею та запитала у нього: "Де конвой, який зобов’язаний вже прибути?" Він взяв заяву та сказав, що про конвой нічого не знає. Все це відбувалося під двома стаціонарними відеокамерами, які офіційно встановлені в лікарняному коридорі.

15 травня 2013 року

О 14.00 у новинах "5 каналу" я почула заяву начальника колонії Колпащікова, буцімто він особисто дві години переконував мене поїхати в суд, однак я начебто відмовилася та провокувала конвой застосувати силу.

Ця заява викликала істеричний сміх у моєї сусідки по камері й обурення медичної сестрички, яка чергувала цього дня. Мені стало зрозуміло, що поганий театр продовжується і що проти такого беззаконня немає прийомів захисту.

Упродовж цілого дня 15 травня ніхто з керівництва колонії так і не зайшов у палату. Цього, зрозуміло, не зробив і конвой. І взагалі, навіть мови не йшлося про те, що до мене начебто приїздив начальник колонії Колпащіков. Скажу також, що наглядовий прокурор Краснолобов до мене так і не з’явився. Все це зрозуміло, бо вони — одне угрупування, об’єднане злочином.

У цей день (в одинадцяте!) за типовою технологією зірвали мою участь в судовому засіданні з допиту свідків у "справі Є. Щербаня". Попередні десять беззаконь відбувалися за іншим, аніж останнього разу, сценарієм. Тоді начальник колонії заходив до медичної палати за день до судового засідання у супроводі своїх підлеглих з одною (іноді двома відеокамерами), ставив мені запитання: чи хочу я їхати в суд у "справі Щербаня"? Я незмінно відповідала: "Так". Після чого всі вони виходили до сусідньої кімнати та складали так званий акт про мою начебто відмову від поїздки до суду.

Про цей акт я, звісно, дізнавалася в день суду і зайвий раз пересвідчувалася, що замість європейської країни з європейськими цінностями режим, незважаючи на те, хто де знаходиться — на волі чи у в’язниці, побудував нам один на всіх концтабір.

16 травня 2013 року

Уже настало 16 травня. Приблизно о 12.30 до мене в тюремну палату завітали наглядовий прокурор Краснолобов та слідчий Харківської обласної прокуратури Якутін, які повідомили мене, що за моєю заявою про злочин відкрито кримінальне провадження №009144 щодо посадовців, які перешкоджали моєму доправленню до суду.

Вони мене запевнили, що щиро хочуть з’ясувати істину. Тоді я попросила розпочати слідство негайно і прямо зараз, поки мою сусідку не примусили казати неправду, поставити їй запитання: чи був 15 травня, у день суду, у нашій тюремній палаті конвой та начальник колонії, які дві години начебто переконували мене поїхати в суд?

Прокурор обурився і відмовився це робити. Але я у його присутності спитала про це свою сусідку. Слід віддати їй належне, вона чітко та зрозуміло підтвердила, що 15 травня, в день суду, ані начальника колонії, ані конвою в нашій палаті не було.

Відразу після такого миттєвого опитування свідка я попросила прокурора та слідчого вийти разом зі мною в коридор до поста охорони, щоб оглянути журнал реєстрації відвідувань нашої медичної палати 15 травня. Прокурор та слідчий почали активно від цього відмовлятися, однак я вийшла в коридор у їх супроводі, взяла зі столу журнал реєстрації і відкрила в їх присутності перелік відвідувачів за 15 травня.

Начальник охорони почав виривати з моїх рук журнал, але я не дала йому це зробити. У присутності прокурора та слідчого я прочитала всі прізвища відвідувачів. Я була переконана, що в списку не буде начальника колонії, оскільки 15 травня він мене не відвідував. Однак дуже здивувалася, коли посередині аркуша цього журналу я побачила підробки: чиєсь прізвище було грубо стерте гумкою, а на цьому місті "красувалося" прізвище начальника Качанівської колонії.

Я піднесла аркуш під лампу денного освітлення, і всі, хто стояв поруч із столом, побачили через "просвіт" протерту на аркуші дірку. Я запитала у прокурора та слідчого, які клялися, що чесно проводитимуть розслідування, чи бачать вони протерту дірку в аркуші та неохайно вписане прізвище начальника колонії.

Після паузи обоє були вимушені сказати, що "так, вони бачать підробку".

Усе це відбувалося в присутності медичного персоналу, начальника охорони, двох жінок-охоронців, прокурора та слідчого. Я попросила негайно провести експертизу фальсифікації та встановити факт злочину. Наглядовий прокурор Краснолобов без складання будь-якого протоколу про вилучення доказів злочину забрав цей журнал і пішов разом зі слідчим, щось сказавши начальнику охорони.

Потім почалася моя зустріч із захисником, але я декілька разів виходила з кімнати для побачень, заходила в палату і бачила, як начальник охорони грубо та жорстко розмовляє з моєю сусідкою по камері і вона плаче.

Я впевнена, що почався процес примусу людини дати неправдиві свідчення. І це тільки початок демонстрації того факту, що прокурори, слідчі, адміністрація колонії — це "одне ціле", якому доручено розправитися зі мною без законів, правил та обмежень.

У цьому своєму щоденнику я буду писати подальшу історію їх злочину. По днях та годинах. Я це роблю не для того, щоб щось комусь довести, а для того, щоб вони — ці оборотні в погонах — знали, що відразу після зміни влади вони постануть перед судом. Так само, як постав Пукач, який також думав, що безвідповідальність буде нескінченною.

Я хочу, щоб сьогоднішні "пукачі" при розслідуванні обставин за моєю заявою про злочин як завжди виголосили, ніби все "ОК", і тим самим вже документально підтвердили факти свого беззаконня, за яке вони обов’язково нестимуть відповідальність.