Поціновувачі соціального абсенту. Влада та опозиція – криза стосунків

Як відомо, схожі історії можуть повторюватися двічі. Нинішня – унаочнила розвиток більш жорсткого сценарію у протистоянні влади та опозиції в українському парламенті.

4 квітня 2013 "регіонали" та КПУ із залученням мажоритарників провели альтернативне засідання поза приміщенням парламенту.

Голова ВР Володимир Рибак наголосив, що проведення пленарного засідання поза стінами парламенту не суперечить нормам законодавства і рішенню Конституційного Суду, адже регламент, який набув статусу закону, не виключає можливості проведення пленарного засідання за межами Верховної Ради за умови прийняття відповідного рішення 226 народними депутатами.

Щось подібне сталося 13 років тому. Але якщо в січні-лютому 2000 протиріччя центристів і правих з лівими дуже специфічно розв’язалися шляхом проведення альтернативних зборів "правоцентристської більшості", яку підтримала АП, в Українському домі, то сьогодні регіональна більшість обрала для свого засідання разом з КПУ ще більш відвертий варіант – вулицю Банкову.

Це також посилює певний символізм і демонструє те, хто сьогодні є справжнім господарем ВР.

12 років тому більшовики усунули комуністів і соціалістів від керівництва комітетами й фактично від вагомої частини впливу на ухвалення рішень до пленарних засідань – як тоді пояснював новий координатор парламентської більшості Леонід Кравчук. 1 лютого 2000 відбулась "історична подія, новий етап українського парламентаризму", через що, як запевнив він, найближчим часом буде вирішено всі економічні й політичні питання, котрі блокувалися протягом усіх років.

Але сталося не зовсім так. І наступні роки стали тому підтвердженням зі своїми злетами та падіннями, розчаруваннями та перемогами.

Ліві тоді засуджували дії парламентської більшості, яка провела альтернативне засідання парламенту в Українському домі.

А пізніше "соломонове" рішення прийняв Конституційний Суд, який 27 червня 2000 виніс ухвалу про припинення конституційного провадження у справі за конституційними поданнями 57 та 69 народних депутатів щодо визнання неконституційними актів, прийнятих на засіданні частини народних депутатів у приміщенні Українського дому 21 січня та 1 лютого 2000.

Як відомо, сьогодні одним із основних каталізаторів протистояння стали події навколо організації виборів київського мера. Відтепер відтермінування дати київських виборів на невизначений час та очікування рішення КС стосовно цього стало значною мірою політичним завданням.

Із цим опозиція не могла погодитися за визначенням і заблокувала трибуну.

Альтернативне засідання частини парламенту на Банковій 4 квітня показало, що регіонали змогли зібрати більшість – 244 депутати – нехай й певною мірою ситуативну та неконституційну.

Це стало демонстрацією того, що подібна практика може застосовуватися і в подальшому як відповідь на блокування трибуни ВР з боку представників опозиційних фракцій.

Засідання на Банковій зіграло роль своєрідного запобіжника блокуванню, улюбленій технології опозиції.

Так, нинішній парламент протягом 17 днів не міг відкрити 2 сесію через блокування трибуни з вимогою запровадження персонального голосування депутатів, що, врешті-решт, було досягнуто.

Наступним кроком стало блокування ВР через справу Сергія Власенка, позбавленого депутатського мандату за рішенням суду.

Така тактика постійних блокувань почасти ускладнює сприйняття опозиції й далеко не завжди повною мірою знаходить підтримку у виборців.

Втім, ситуація з парламентськими блокуваннями демонструє не стільки безпорадність опозиції, скільки й безпорадність парламенту загалом, неможливість досягти бодай якихось домовленостей.

Подібний розвиток подій знову показав збільшення рівня конфронтації і відсутність ознак діалогу, а також чергове виключення опозиції з контексту парламентської діяльності.

Альтернативне засідання на Банковій і в подібних форматах продемонструвало, що ПР поки здатна ухвалювати й інші потрібні їй рішення, або не ухвалюватися чогось взагалі.

Зокрема, на Банковій без запеклих обговорень було підтримано, наприклад, зміни до додатку №3 закону про держбюджет-2013" – щодо функціонування Міністерства доходів і зборів України та Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Затверджено відповідні бюджетні призначення на суму 9 837 654 та 3 949 365,2 гривень відповідно. Прийнято низку економічних законів.

До слова, було підтримано законопроект, який змінює норми державних закупівель та має значні корупційні ризики.

Проте, тим же регіоналам і симпатикам варто зрозуміти сумнівну легітимність подібних рішень і сприйняття легітимності парламенту як такого в очах суспільства і виборців.

Та й закони, які нехай тричі направлені на реалізацію домовленостей щодо підписання Угоди про Асоціацію з ЄС, але ухвалені "на коліні" на Банковій без залучення всього парламенту, приречені на негативну чи надто обережну оцінку з боку ЄС, і можуть трактуватися як спекулятивні. Адже половинчастість парламенту порушує саму логіку його існування та функціонування як представницького органу.

Політичні еліти отримують владу, однак вона є обмеженою набором формальних та неформальних систем контролю з боку суспільства та самих політиків і, безсумнівно, самою періодичністю виборів, коли влада отримує оцінку у вигляді голосів виборців.

До речі, припустиме й подальше існування ВР у такому обрізаному форматі. Але тоді дати київських виборів ми не побачимо й наступного року.

У нинішній ситуації опозиції також варто зосередитися не тільки на блокуванні й акціях протесту, адресованих "народу в цілому", але й на питаннях законодавства, як-то скасування закону про всеукраїнський референдум, створенні запобіжників для його проведення, віднайденні шляхів змін виборчого законодавства відповідно до критеріїв ОБСЄ, судовій реформі.

Нехай ці пропозиції буде складно провести у парламенті, але цей зміст варто буде показати суспільству. Це може бути ефективнішим за загальні слогани про режим.

Коли періодичність виборчого процесу порушується, а контроль набуває значною мірою формальних ознак і часто-густо керується партійними інтересами, це, як правило, породжує відчуження політиків від тих соціальних груп, які вони теоретично презентують.

Хочуть політики чи ні, але тоді починає прогресувати нездатність партій адекватно зрозуміти, оцінити і врахувати реальні інтереси виборців.

У свою чергу, виборці можуть до певної пори відповісти на це як індиферентним ставленням до політичного життя – абсентеїзмом. Так і парадоксальною радикалізацією форм політичної участі, як показала гра в політичні сніжки під парламентом 2 квітня.

Тоді, попри не таку вже й масовість політичної участі у мітингу, група осіб обкидала сніжками та брилами льоду низку депутатів більшості. А це вже унаочнення чітких симптомів зростання протестних настроїв у суспільстві й прогресування кризи легітимності в очах виборців політичних діячів та інститутів, які претендують на виступи від імені суспільства як з боку влади так і опозиції.

Певний час така система може існувати, але наслідки й суспільні настрої можуть стати більш складними і радикальними ніж собі можна сьогодні уявити.

Юлія Тищенко, голова Ради УНЦПД,  для УП