Асоціація з ЄС: танці на тонкій кризі
Грудень 2012 року може стати точкою відліку стратегічного реверсу України. Перспектива гострої бюджетної кризи, політична безпринципність влади, короткозорість опозиції, небачений натиск Кремля, роздратування Європи та пасивність суспільства, взяті разом, складають реальність, яка може дорого коштувати Україні.
Юрій Луценко щойно виступив із яскравим посланням, адресованим у дискусію, що розпалюється, стосовно долі стратегічного вибору України.
Це послання усім тим, хто використовує долю жертв вибіркового судочинства як аргумент проти Асоціації з ЄС.
Той самий політв’язень, від імені якого радикальні політики і громадськість виступають за замороження Угоди, виявляє громадянську мудрість і мужність, непритаманну багатьом із нас.
Сьогодні ж Рада ЄС на рівні міністрів закордонних справ формально затвердила без обговорення рішення щодо України, зміст якого був відомий уже напередодні.
Згідно даного рішення, Рада ЄС підтверджує свої зобов’язання щодо підписання уже парафованої Угоди про асоціацію, включно з поглибленою і всеосяжною зоною вільної торгівлі, як тільки українська влада продемонструє рішучі дії та відчутний прогрес у трьох сферах.
Ці сфери є наступними:
Чесні вибори. 28 жовтня вже позаду, однак проблему не вичерпано. Оскільки кроком в бік демократії минулі вибори не стали, нині необхідним є створення більш надійної виборчої системи на основі Виборчого кодексу, який має бути ухвалено із залученням опозиції, а також проведення у демократичний спосіб перевиборів у п’яти округах, де вибори визнані недійсними.
Вибіркове судочинство. Тут ніхто не вимагає "негайного звільнення політв’язнів", однак принциповим є виконання майбутніх рішень Європейського суду з прав людини, якими б вони не були, стосовно Тимошенко і Луценка, а також надання їм належної медичної допомоги.
Додаткові кроки по реформуванню судової системи, у тісній співпраці з Радою Європи/Венеціанською комісією, зокрема, внесення змін у закон про Прокуратуру, Кримінальний кодекс, закон про судоустрій та статус суддів, зокрема стосовно ролі Вищої ради юстиції.
Крім того, четвертим пунктом передумов, сформульованих ЄС є дотримання Україною раніше взятих на себе зобов’язань у сфері зовнішньої торгівлі, зафіксованих, зокрема, у протоколі щодо приєднанні України про СОТ.
Простою мовою це означає відмову від масштабних планів офіційного Києва щодо перегляду сотень тарифних позицій і запровадження дискримінаційного утилізаційного збору на автомобілі.
Отже, ЄС не готовий негайно дати зелене світло на укладання Угоди з Україною, однак при цьому і не ставить нездійсненних вимог, які б, де-факто, означали червоне світло.
Офіційному Києву достатньо продемонструвати хоча б часткове розуміння і певні конкретні дії в напрямку вирішення зазначених питань з тим, щоби на вільнюському саміті Східного Партнерства у листопаді 2013 року, а може і раніше, про що також йдеться у рішенні ЄС (!), Угода була підписана.
Це б означало незворотність політичного, економічного та суспільного вибору України в бік Європи, навіть з великою поправкою на (не)щирість та (не)ефективність української влади з огляду на перспективи імплементації.
Цей момент чітко розуміють конструктори альтернативних геополітичних проектів.
Сила протидії вихлюпується назовні із небаченою раніше потугою, переливаючись у публічній сфері біло-синьо-червоним триколором кампанії "Український вибір", а у непублічній, збільшуючи масштаб пропозицій і погроз в бік України та її керівництва з північного сходу.
І без того гнучкий у стосунках з Кремлем хребет мешканців вулиці Банкової нещодавно став критично прогинатися.
Після першого повідомлення про впровадження "окремих положень" Митного союзу, зробленого Януковичем у Ашхабаді 5 грудня, з’явилося уточнення про адаптацію "окремих договорів" цієї організації – про це говорив Азаров в ефірі "Шустер live" 7 грудня.
Янукович, перебуваючи в Нью-Делі, запевнив, що Україна вже гармонізує своє законодавство до норм Митного союзу.
Які меседжі нас чекають 17-18 грудня, під час планованого візиту Януковича до Москви, можна тільки здогадуватися, але очевидно, що це не будуть запевнення у відданості законодавчо закріпленому курсу на європейську інтеграцію.
Згідно очікувань російської сторони, Янукович зобов’язаний виступити з іще більш сильним, ніж в Ашхабаді чи Нью-Делі посланням, яке не залишатиме сумнівів у тому, що він остаточно зрозумів недоречність своєї попередньої формули "3+1" і достатньо вивчив математику, щоб продовжити цю формулу цілком логічним "= 4".
Судячи з усього, невдовзі будуть сформовані офіційні переговорні групи, призначені для вироблення алгоритму інтеграції України у Митний союз.
На перших стадіях офіційно йтиметься про вибіркову, часткову інтеграцію, приєднання до окремих норм та актів при номінальному збереженні старої риторики щодо ЄС як стратегічної мети.
Це може тривати достатньо довго – рік чи навіть два, але кінцева точка процесу, якщо його не зупинити, цілком передбачувана, і вона полягає зовсім не у сумнівної якості метафорі "моста між Сходом і Заходом", а у міцному закріпленні у євразійському регуляторному середовищі.
Не вдаючись до деталей щодо того, на яких підставах, в який частині і за допомогою яких конкретно нормативних актів Україна "гармонізує своє законодавство до норм Митного союзу", при тому, що і діюче законодавство, і програми всіх партій-переможниць вимагають гармонізації з нормами Європейського Союзу, автор спробував з’ясувати, в якій мірі взагалі, бодай теоретично, можливе вибіркове впровадження окремих норм положень, договорів Митного союзу.
Виявилось, що таких можливостей у правовій площині не існує.
Основоположним документом Митного союзу, який регламентує процедуру приєднання до цього утворення є Протокол від 11.01.2009 "Про порядок вступу в силу міжнародних договорів, спрямованих на формування договірно-правової бази митного союзу, виходу з них та приєднання до них".
Згідно статті 4 даного документу, "Міжнародні договори, що включені до другої частини Переліку (тобто ті, що формують регуляторну базу МС – авт.), відкриті для приєднання до них інших держав-учасниць Євразійського економічного співтовариства за умови, що держава, що приєднується, висловлює згоду на обов’язковість для неї всіх міжнародних договорів, включених до другої частини Переліку".
Тобто, по-перше, для приєднання до окремих договорів країна має стати учасницею Євразійського економічного співтовариства, інше не передбачене. По-друге, приєднання до окремих договорів, без приєднання до інших, прямо заборонене.
Крім того, стаття 6 даного документу забороняє будь-які застереження при приєднанні до договорів МС.
Отже, немає можливості повторити трюк 2003 року, коли Верховна Рада ратифікувала Договір про єдиний економічний простір "в частині, що не суперечить Конституції України", що фактично унеможливило подальші кроки щодо інтеграції в структуру, де існують наднаціональні органи.
Путін підстрахувався від подібних маневрів своїх ненадійних партнерів, які хочуть отримати економічний зиск, не поділяючи при цьому його топ-мрії щодо всеєвразійської гегемонії.
Отже, згідно права Митного союзу, немає жодних можливостей приєднання до "окремих положень" чи "окремих договорів" цього утворення. Тільки все цілком, або нічого.
Поблажливе мовчання Москви, відсутність традиційного окрику після вищезгаданих заяв Януковича і Азарова про "часткову" інтеграцію може свідчити про недомовки з їхнього боку.
Ймовірно, існують більш далекосяжні домовленості, які до певного часу тримають у таємниці.
У цій ситуації концентрація всіх наявних сил з метою усунення перешкод і якнайшвидшого виходу на підписання Угоди про асоціацію з ЄС було б єдиним суспільно відповідальним підходом.
Якщо тільки президент Янукович дійсно прагне укласти Угоду і не намагається поховати її руками самого ЄС, який, як відомо, не готовий поступатися цінностями.
ЄС, як вже зазначено, свої передумови сформулював, і вони не є нездійсненними. Влада в Україні, вочевидь, змушена буде робити вибір. Маятник ось-ось посуне в якийсь бік за принципом або-або.
В цій ситуації дивною виглядає тактика опозиції, що проголошує себе про-європейською.
Ще ніколи з такою наполегливістю не звучав у європейських столицях заклик від наших політиків будь-що відкласти підписання Угоди до кращих часів. До яких часів? Все свідчить про те, що логіка очікування 2015 року може дати збій.
У держави, що тримається за європейський вектор розвитку, можуть бути провали; недемократичні, корумповані політики можуть приходити до влади демократичним шляхом і згодом усуватися від влади.
У країни, яка втратила європейський вектор, питання змінності влади взагалі знімається з порядку денного, доказом чому є політична історія сьогоднішніх країн-учасниць Митного союзу.
Якщо ж ви щиро хочете захистити політв’язнів – перечитайте блог Юрія Луценка! Він зі своєї вимушеної проекції бачить питання глибше і тонше.
Євросоюз на сьогодні каже "скоріше так, аніж ні" укладанню з Україною Угоди про асоціацію.
Однак для того, аби умовне "так" перетворилося в реальність, необхідно:
А) щоб влада продемонструвала хоча б часткові, але помітні кроки назустріч у чутливих питаннях, припинивши гру в глухого дурника у відносинах с ЄС.
Б) щоб опозиція відмовилась від згубної тези про "жодних договорів із злочинним режимом.
В) лідери громадянського суспільства України чітко б визначились на користь Асоціації як безумовної цінності та пріоритету та недвозначно повідомили про це політиків та своїх європейських колег.
У 2015 році вести мову про Угоду про асоціацію з ЄС буде пізно. Вона буде підписана наступного року, або не буде підписана ніколи.
Олександр Сушко, науковий директор Інституту Євро-Атлантичного Співробітництва, голова Правління Міжнародного фонду "Відродження" та координатором Української національної платформи Громадського Форуму Східного Партнерства, для УП
