Закон про біометричні паспорти: ласкаво просимо до "собачої будки"?

19 листопада з’явилася інформація, що президент застосував вето до закону про біометричні паспорти авторства регіонала Василя Грицака. Вето датоване 30 жовтня, проте в парламенті про нього стало відомо тільки через 20 днів.

Більше того, вже 20 листопада пропозиції президента розглянуті Верховною Радою, а отже, закон наближається до отримання президентського підпису.

Зауваження глави держави зводилися до п’яти пунктів.

По-перше, у законі запропоновано зробити "закритим" перелік документів, які виготовляються з застосуванням Єдиного державного демографічного реєстру (ЄДДР). Це чи не єдина позитивне положення у вето, адже воно передбачає хоча б тимчасове обмеження апетитів виготовлювачів паспортних документів.

По-друге, для громадян, які через релігійні переконання відмовляються від внесення інформації до безконтактного електронного носія, що імплантується у документи, передбачено, що Кабмін затвердить окрему процедуру видачі документів без такого носія.

Очевидно, влада буде переконувати церкву і віруючих, що їхні зауваження тепер враховані.

Насправді навіть тут не все так просто, адже самі персональні дані, в т.ч. біометричні, до реєстру мають збиратися з усіх громадян, інакше будь-який документ особі не може бути виданий в принципі.

Трете і четверте зауваження стосується другорядних речей у законі, пов’язаних з виготовленням посвідчення особи моряка та продовженням строку його дії.

П’ята пропозиція глави держави зводиться до вилучення плати за надання адмінпослуг з числа доходів загального фонду державного бюджету. Реалізація цієї ідеї призведе до подальшого зловживання коштами, отриманими бюджетними установами за адмінпослуги, адже контроль за використанням коштів спецфонду державного бюджету є суттєво нижчим.

На жаль, гаранта конституції не стурбували інші норми скандального закону:

Йдеться, у першу чергу, про створення мегабази даних про усіх мешканців України, яка поєднуватиме не лише паспортний та реєстраційний реєстри, але й також дані усіх відомчих інформаційних систем - починаючи від баз даних Мін’юсту, та інших центральних органів виконавчої влади і закінчуючи базами даних органів місцевого самоврядування.

Тобто президенту байдуже, що МВС, разом з Державною міграційною службою, збиратиме максимальну інформацію про громадян фактично без їх згоди. Зрештою у громадянина немає можливості відмовитись від надання своїх даних в реєстр, інакше особа не отримає жоден державний документ.

Президента не турбує, що створення такого реєстру не відповідає міжнародним конвенціям з питань захисту персональних даних, адже передбачає збирання надмірної інформації та не визначає мети такого збирання і зберігання інформації.

Такого реєстру немає в жодній цивілізованій державі. Такий реєстр в руках міліції є вершиною антидемократичності і втручання в приватне життя громадян. Зрештою, президент відповідає також за питання національної безпеки, і важко собі уявити, що станеться, якщо доступ до такого реєстру отримає спецслужба іншої держави або які-небудь шахраї.

Крім того, президенту не шкода часу та коштів громадян, які будуть необхідні для отримання нових форм внутрішнього паспорта та посвідчення водія. Використання в цих документах електронних чіпів - без жодного раціонального обґрунтування їх впровадження - потребуватиме багатомільярдних витрат як на виготовлення таких документів, і ще більше на їх експлуатацію.

Мільярд на веб-камери на виборах є лише "квіточкою" порівняно з коштами, необхідними для облаштування терміналами для зчитування нових паспортів у державних установах та приватному секторі.

Президента не турбує і те, що цей закон суперечить ним же ініційованому новому Закону "Про адміністративні послуги" від 6 вересня 2012 року. Згідно з ним, виключно законами, які регулюють суспільні відносини щодо надання адміністративних послуг, встановлюються перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги.

У паспортному законі жодної процедури і переліку документів, що вимагаються від особи, не визначено. Питання про платність паспортних послуг залишається також невпорядкованим.

Цікаво, що на вартість бланків паспортних документів сьогодні держава впливу взагалі не має, а всі спроби уряду втрутитися у цю сферу є безрезультатними.

Президенту, який так вболіває за дерегуляцію, байдуже, що закон змусить громадян постійно звертатися за довідками про місце проживання, адже у паспорті ця інформація не є обов’язковою - а якщо і зазначається, то лише на електронному чіпі, який без спеціального обладнання не опрацювати.

Не захотів президент скоротити і надмірні строки видачі паспортних документів (наприклад, загальним є 30-денний термін), що змушує громадян і сьогодні переплачувати "за термінові бланки" та "термінове опрацювання", тобто в кілька разів здорожчує вартість отримання паспортів.

Зрештою, главі держави виявилося байдуже, що і регіонал Василь Грицак, і інші депутати-однопартійці проігнорували президентське послання про необхідність децентралізації паспортних послуг органам місцевого самоврядування. Адже у законі зберегли і радянську систему двох паспортів - "внутрішнього" та "закордонного", і централізовано-мілітаризований, фактично міліцейський, спосіб їх видачі.

Про ці та інші недоліки закону повідомляли главі держави у відкритих зверненнях не лише десятки правозахисних організацій. На предмет неприпустимості створення ЄДДР не побоялися публічно висловитися і керівництво Державної служби України з питань захисту персональних даних, і Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

На жаль, інші урядовці, і насамперед - Мін’юст, усунулися від цієї теми. Складається враження, що йдеться не про закон, який визначає статус паспортних документів, а про підкилимний розподіл прибутків між кількома діячами.

Не покидає відчуття, що концерн, який ЗМІ пов’язують із Василем Грицаком, зміг "приватизувати" не лише півтора десятки адміністративних послуг, але й самого президента. Інакше пояснити лояльність глави держави до закону, який ще рік тому був для нього категорично неприйнятним, – неможливо.

На одному з круглих столів, присвячених обговоренню цього закону, його автор обіцяв надати громадським експертам частину зарплати на придбання дощок "для собачих будок". Обіцянку не виконав. Можливо, поділився своїми доходами з більш впливовими на процес особами… Хоча зрозуміло, що в підсумку за усі ці багатомільярдні витівки будемо платити ми, громадяни.

Потім влада дивується, чому її ініціативи не підтримуються суспільством. Хоча в кожній "реформі" читається заробіток для кількох обраних.

Змінити ситуацію ще можливо. Цей закон не тільки має бути ветований, але і скасований.

Він є концептуально неприйнятним. Натомість якщо Держава Україна бажає виконати свої зобов’язання перед Європою в частині законодавчого врегулювання вимог до документів для виїзду за кордон, то саме Уряд у максимально відкритому форматі має розробити і подати відповідний законопроект.

Політичні передумови для запровадження безвізового режиму ЄС з Україною точно швидше не з’являться.

Віктор Тимощук, Центр політико-правових реформ, для УП