Кримінальні справи "за мову"

Головним результатом голосування за законопроект про засади державної мовної політики має стати порушення кримінальної справи.

А може навіть кількох.

Це мало б неодмінно відбутися, якби ми жили у правовій державі.

Для порушення кримінальної справи є достатньо підстав.

"Парламентське ОПГ"

От візьмемо процедуру голосування. Усім відомо, що голосування у Верховній Раді щоразу фальсифікуються. Роблять це так звані піаністи-кнопкодави. Переважна більшість з них – це справжні шістки своїх Хазяїв. Навіть якщо і є Героями України. Такі в нас сьогодні герої…

Кожному, хто хоч раз голосував, відомо: голосування за іншого – це фальсифікація. Для депутатів норма особистого голосування у парламенті окремо прописана у Конституції. Ми знаємо, що цю норму різнокольорові обранці постійно порушують. Аргумент у них "залізний": "так я ж голосував за свого товариша, він мене попросив, я голосував так, як він попросив".

Але 3 липня ця конструкція дала збій. 14 (чотирнадцять!) депутатів написали заяви, що їхній голос якось не так враховано.

Якщо раніше траплялися випадки, коли "не так" проголосувала картка одного-двох депутатів, то за мовний законопроект отримали цілу купу "прикрих випадків".

Я переконаний, що кожну подібну заяву в апараті парламенту мають приймати лише після звернення депутата до правоохоронців. Останні у кожному випадку мають розібратися: а що ж таке трапилося із карткою депутата, хто посмів нею скористатися проти волі власника, чи не викрали цю картку, якою можна користуватися виключно особисто.

І лише після подібної перевірки у Раді мають вирішувати, що робити з заявою депутата: зараховувати його "правильне" голосування чи може карати самого власника картки.

Як аналогія у житті простого українця подібним чином діють у разі крадіжки якоїсь цінної речі. Для прикладу візьмемо шапку ).

От уявіть, що до міліції звертаються 14 осіб зі схожими заявами: "у мене вкрали/зняли шапку". Одною з перших версій слідчих буде: у районі діє злочинне угруповання.

Подібні висновки можна зробити і за наслідками "мовного" голосування: у парламенті діє злочинне угруповання, яке користується картками депутатів без їхнього відома. Або і за їхньою згодою, що теж є порушенням. Таке собі "парламентське ОПГ".

А хто ж входить до цього умовного "парламентського ОПГ" окрім власне піаністів-кнопкодавів? Напевно той, хто хизувався: розвели усіх як кошенят. Цей "однорукий бандит" навряд чи зміг би розповісти слідчим, як депутатів розвели на їхні картки.

Все ж таки збирачі парламентських карток знаходяться десь поза Радою. Поруч. У владному трикутнику на Печерських пагорбах.

Але він міг би дати свідчення: як працює механізм парламентських фальсифікацій. Йому ж бо не вперше розповідати про порушення закону у нашій країни. Варто трохи натиснути, і він швидко "розколеться". Не вперше…

Також під підозру щодо участі у вже згаданому "парламентському ОПГ" потрапляє кожен, хто переконує: жодних порушень регламенту при голосуванні не було. 

Уберегти таких Голів від переслідування могли б лікарі. Варто лише отримати довідку: у Голови – поганий зір. -20, не менше. Якщо ж із зором все добре, то і у правоохоронців, і у журналістів має виникнути логічне запитання: а чи не бреше цей "говорун" щодо законності процедури голосування? Відповіддю правоохоронців мав би бути виклик на побачення зі слідчим, а журналістів – повне ігнорування наступних брифінгів "говоруна".

Чи так подобається бути "кошенятами, яких розводять"? Чи так Голову-говоруна від бойкоту захищає те, що він червоніє, коли бреше? Чи громадянська позиція закінчується на бойкоті лише одного депутата? 

Як підсумок: виведення на чисту воду та тюремну баланду "парламентського ОПГ" - справа навіть не вчорашнього і не позавчорашнього дня. Але що має ще трапитися, щоб ці нахаби за допомогою шісток та тушок могли і надалі розводити українців як кошенят?

"Колишній друг"

Є один афоризм: "дружба людей порочных ненадежна: она длится до той лишь поры, покуда служит к взаимной выгоде".

Хтось сумнівається, що у президії парламенту є порочні люди? Ні? Тоді ви ж не дивуєтеся, що ця дружба рано чи пізно мала завершитися. І так сталося, що фінал дружби двох керівників українського парламенту припав саме на 3 липня.

Уже наступного після ухвалення мовного закону дня Володимир Литвин образився на Адама Мартинюка: "Мій товариш колишній, з яким я ділив хліб і сіль, який мене здав повністю".  Тут варто зробити зауваження: скоріш за все Литвин з Мартинюком далеко не "хліб і сіль" ділили, а щось більш коштовне…

Так от, після своєї заяви "ображений" спікер пішов з зали засідань. Але невже це і усе, на що заслуговує його 1-ий заступник за свої дії 3 липня? Невже Литвин не помітив, що під головуванням Мартинюка мовний законопроект голосувався з чисельними порушеннями регламенту?

І мова зараз вже не про фальсифікацію голосування.

У порушення регламентних норм, як-то відсутність висновку комітету, відсутність розгляду усіх поправок у залі, пропущене голосування за включення питання до розгляду тощо, комуніст провів голосування за законопроект в цілому.

Цих порушень закону про регламент достатньо для відкриття кримінальної справи за фактом і навіть проти 1-го заступника голови за кількома статтями 17 розділу Кримінального кодексу "злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг".

Тут вам і зловживання владою і службовим становищем, і перевищення влади або службових повноважень, і зловживання повноваженнями, і службове підроблення, і службова недбалість. А може і усе разом. У разі доведення провини Мартинюка у суді йому світить від банального штрафу до 5-6 років позбавлення волі. Правда це більше, ніж образа на колишнього товариша?

І Литвин мав би бути не лише ініціатором порушення цієї справи, але й і головним свідком у судовому процесі. Але він не дав хід справі. Бо колишній друг може публічно згадати і про хліб, і про сіль, який колись ділили?

Тоді чому до прокуратури не звернулася опозиція? Немає часу? Усі на барикадах? Та ні, встигли ж вони 4 (чотири!) проекти постанов зареєструвати про скасування рішення Ради щодо мовного законопроекту. Автори: Кармазін, Одарченко+Курпіль, Сас, Яценюк+Томенко.

Останні у пояснювальній записці переконують: під час розгляду зазначеного законопроекту було грубо порушено положення Регламенту щодо порядку розгляду законопроекту у другому читанні. Далі автори пояснюють, які саме регламентні норми порушено. 

То чому вони з відповідною заявою досі не звернуться до правоохоронців, аби ті покарали осіб, що причетні до "грубих порушень" закону про регламент? Чи ухвалення їхньої постанови автоматично знімає відповідальність за "грубі порушення"?

Разом із цими запитаннями до Яценюка-Томенка та їхніх колег виникає ще одне. Якщо подивитися властивості вордівського файлу проекту постанови, то вони видають дивну інформацію: текстовий документ створений 3 липня 2012-го о 17.26, а надрукований 3 липня 2012-го о 14.28. І це при тому, що голосування за мовний законопроект відбулося 3 липня 2012-го о 16.10.

Як така хронологія могла бути реалізована на практиці?

Як Литвин собі яму викопував

Володимир Литвин останнім часом неодноразово повторював: парламентаризм в Україні зруйновано. З ним важко не погодитися.

Але якби у Кримінальному кодексі була стаття "за руйнування парламентаризму", то саме він мав би отримати найбільше покарання за цією статтею. Щоб переконатися у цьому варто прослідкувати за політичним життям двічі спікера у Раді.

До парламенту Литвин потрапив навесні 2002-го. У ролі глави Адміністрації президента Леоніда Кучми він очолював список провладного блоку "За Єду". І хоче пропрезидентські сили не отримали більшість мандатів у новому скликанні парламенту, кандидатуру Литвина у спікери підтримали 226 депутатів. З них 7 – з блоку "Наша Україна", які одразу були виключені з фракції.

Лідер фракції Віктор Ющенко так прокоментував голосування: "Те, що сталося сьогодні, не схоже на вибори. Той тиск, якого зазнали депутати, принижує і честь, і гідність, і статус народного депутата. Відбулося призначення голови Верховної Ради". 

Але найточніший прогноз щодо наслідків цієї події дали інші. Володимир Філенко: дивно, що Литвин не розуміє, що обрання спікера автоматично розвалить його "Еду" на 4-5 фракцій, а потім і до "оксамитової революції" у "відповідальний момент" недалеко. Віктор Медчедчук: Литвин – це доля Верховної Ради України 4-го скликання.

Обидва прогнози справдилися. Але доля Ради 4-го скликання виявилася дуже сумною. Руйнування парламентаризму та конституційного ладу були закладені саме тоді.

Півтора роки знадобилося Литвину, аби заявити: в Україні було остаточно зруйновано парламентаризм. Як же часто йому доводилося констатувати подібні речі…

І вже після цієї заяви Литвин провів голосування, якого Україна не бачила ані до нього, ані після. Воно увійшло в політичну історію під назвою "парнокопитне голосування".

Згодом усім нетямущим пояснили: 276 рук у куточку парламентської зали без будь яких систем "Рада" проголосували за зміни до Конституції. За словами самого спікера, це продемонструвало "торжество демократії".

Уже потім було намагання змінити Конституцію завдяки механізму позачергової сесії. Тоді головний парламентар отримав пляшкою води від ще одного колишнього товариша – сусіда у студентському гуртожитку Володимир Бондаренка. 

А потім було горезвісне 8 грудня 2004-го і остаточні зміни до Конституції. Парламентська зала потонула у шалених оплесках депутатів, Леонід Кучма потиснув руку Литвину, разом продемонстрували підписані папери. Святковий настрій підтримували і у коментарях. Литвин: "парламент підтвердив, що керувати ззовні ним неможливо". 

Тодіж він висловлював сумніви щодо можливості оскарження змін до Конституції: "факт, що за це проголосувало понад 400 депутатів, буде враховуватися при розгляді питання".

Пройшло 6 років і чи не головний учасник тих подій розкрив таємницю: вже у залу треба було вносити зміни до Конституції, а автори все ще вносили зміни. Про свою маленьку роль у тій справі спікер відмовчувався. Ну не міг же він настояти на тому, що не можна ставити на голосування документ, який внесли з порушенням процедурних норм.

Правда ж? Повірили? Просльозилися? Про народ подумали? І отримали: відміна політреформи у 2010-му рішенням Конституційного суду. А як же парламент? Так він же тричі зруйнований, кому він потрібен?

Неоцінену роль у руйнування парламентаризму відіграв Литвин і під час ратифікації Харківських угод. Тоді автор знайшов щонайменше 3 порушення регламенту з боку Литвина та виклав у статті "Герої 27 квітня" у "Дзеркалі тижня".  Уже через ці порушення він мав йти у відставку. Але тоді Литвин не знайшов сміливості понести хоча б політичну відповідальність за свої дії.

Перелічені моменти з парламентського керування Литвина – це лише вершина айсбергу. Уся його робота у парламенті зводилася до того, аби "не дати розвалити парламент". За цими словами ховалося небажання боротися з такими ганебними явищами як кнопкодавство, тушкування, регламентні порушення, зовнішнє керування. Усе це і призвело до продій 3 липня. Народна мудрість спрацювала: не рий яму, сам у неї потрапиш.

Литвин і потрапив. От тільки чи не хоче він зіграти у виборчий гамбіт: віддати крісло на кілька місяців, аби зберегти парламентську прописку на наступні кілька років? Хоча за логікою його політична фігура мала б вже давно піти назавжди з політичної шахівниці.

А судді хто?

Хоча події 3 липня тягнуть на порушення кількох кримінальних справ і за фактом, і проти конкретних осіб, правоохоронці вже за традицією проігнорують порушення норм і регламенту, і Конституції. Бо на розбір "дрібних" парламентських недоліків немає волі Хазяїна.

Президент навіть не згадав, що при розгляді мовного законопроекту були якісь незаконні дії. Може йому і довелося б пояснювати своє ставлення до кнопкодавства та "розведення кошенят", але зустріч із журналістами відмінили/перенесли. А своїм парламентським васалам він повідомив щось абстрактне: прийме рішення щодо мовного закону після його ретельної експертизи. 

У цій експертизі Хазяїну навряд чи допоможе Генеральна прокуратура. Бо там сидять великі моралісти, які у порушення законодавства парламентарями бачать лише моральну відповідальність. Та й сам президент хіба може чимось дорікнути шісткам, які виконують його волю? Янукович може дорікати лише тим депутатам, які фальсифікуєють гірше за інших.

От представника президента у парламенті Юрія Мірошниченка 5 липня вдалося помітити за кнопкодавством. Він натиснув "лише" 3 кнопки. Напевно дістанеться йому за це, бо справжні васали Хазяїна у той же час встигають проголосувати за 7-х. Не допрацьовує Мірошниченко, не допрацьовує…

Мірошниченко голосує за 3-х: 

Тушки голосують за 7-х: 

Кнопкодави та фальсифікатори стануть у нагоді не лише в останні місяці роботи цього скликання парламенту та на виборах.

Ці соратники та однодумці конче необхідні будуть у наступній Раді. І чим більше порушень закону буде на їхньому рахунку – тим краще для збирачів парламентських тушок. Таких "парламентарів" легше тримати на гачку та у стойлі під куполом.

Вони виконуватимуть усі забаганки влади, аби не переїхати у Лук’янівку. От тільки вкотре програє від цього і парламентаризм, і держава…