Політика в сфері ІТ: ставка на монополію

Спроби не лише встановити, але й узаконити контроль над інформаційним простором якнайкраще ілюструють невдоволення влади нинішнім станом речей у даній сфері.

З одного боку, вона панічно боїться Інтернету. Його рівноправність і безконтрольність виводить її з рівноваги. Можна сказати, деморалізує. Мовляв, в умовах, коли переважна більшість традиційних медіа, судів та інших правоохоронних органів тотально працює на режим, незалежний Інтернет є нонсенсом.

З іншого боку, влада усвідомлює, що в Інтернеті криється ціла купа грошей та інших ресурсів, які вона чомусь досі не контролює або контролює не повністю. Схоже, у країні, де переважна більшість підприємств, фінансових установ і земельних ресурсів уже контролюється режимом, це є не меншим рудиментом.

У владі ще не визначилися, хто і як "доїтиме" інформаційний простір 

У разі прийняття проекту №6523, який автори притримали до 16 травня, з огляду на медійний розголос, нинішня більшість зможе вбити відразу двох зайців – безкарно "доїти" провайдерів під загрозою закриття сайтів їхніх клієнтів упродовж тижня, і закривати рота будь-якому опозиційному Інтернет-медіа, яке напередодні виборів заважатиме владі незручним контентом.

При цьому громадяни можуть забути не лише про свободу слова в Інтернет-просторі, але й про вільний доступ до файлообмінників.

Одна надія на конкуренцію серед представників ПР, охочих нажитися на темі.

Попсувати настрій Луцькому, до прикладу, може Янукович-молодший, який встиг приєднатися до розгніваної громадськості і попередити, що не голосуватиме за проект Луцького-Самойлик-Зарубінського. З огляду на те, що "не можна блокувати ресурси без рішення суду, як і змушувати провайдерів фільтрувати контент".

В усьому цьому, насправді, дорогого вартий сам факт визнання з боку представника ПР базових недолугостей проекту "групи Луцького", який давно і послідовно представляє в освітньому комітеті ВР інтереси власного кума – Дмитра Табачника.

Не виключено, що завдяки резонансу і міжклановій боротьбі в ПР інформаційний простір отримає іншу модель вуздечки. Так само як і те, що Луцький ризикне таки наполягати на власному дизайні. За принципом: хто першим встав – того і капці.

Принаймні, станом на зараз скандальний проект відкладено, а що саме накаже йому робити в цій ситуації Табачник – достеменно не відомо.

 Захист прав авторів? Ні, звичайних перекупників

 У цьому зв’язку привертає увагу те, що серед ключових обґрунтувань проекту Луцького-Самойлик-Зарубінського йдеться про необхідність захисту прав авторів в Інтернеті. При цьому експерти дружно вказують на іншу категорію осіб, зацікавлених у прийнятті проекту, – перекупників їхніх прав. На шкоду незалежності провайдерів.

Не секрет, що на скуповуванні авторських прав в Україні наживається невелика купка бізнесменів, за якими стоять родинні інтереси провладних бізнес-структур.

Свого часу "Наші гроші" намагалися вивести на чисту воду оборудки Міносвіти в зв’язку із закупівлями дипломів.

І несподівано дійшли висновку, що Дмитро Табачник "змушений" був укласти угоду на 77 мільйонів гривень за непрозорою процедурою придбання в одного учасника, бо "наштовхнувся" на монопольні майнові права на способи обробки інформації та складові комп’ютерної програми ІВС "ОСВІТА" одного зі своїх попередників – Михайла Згуровського.

З огляду на те, що тиск на колишнього міністра викликав "нездоровий" інтерес з боку громадськості, Дмитро Табачник націлився на інший потенційний "клондайк" – Єдину державну електронну базу з питань освіти (або ЄДАБО).

Навіщо Міносвіти персональні дані громадян?

 Ще минулого року переважну більшість українських громадян поставили перед фактом порушення їхніх прав самим фактом створення ЄДАБО відповідно до постанови КМУ №753 від 13 липня 2011 року на пропозицію Міносвіти. А з початку 2012 року таку базу було засновано.

До бази було внесено інформацію, що зазвичай використовується задля виготовлення документів про освіту державного зразка, – і нову, і стару, яка попередньо зберігалася у паперовому форматі. Іншими словами, таку, яка стосувалася громадян, що вступали до вищих навчальних закладів ще до проголошення Україною незалежності, тобто в СРСР.

Це щонайменше суперечать статті 32 Конституції, друга частина якої забороняє збір конфіденційної інформації про особу без її згоди, і статті 19 Основного закону, згідно з якою міністерство має діяти виключно на підставі, в межах і у спосіб, передбачений Конституцією та законами.

Щоправда, в постанові Кабміну містилося вельми показове застереження: "У разі збирання персональних даних про фізичних осіб – учасників освітнього процесу – забезпечується отримання їх згоди на обробку відповідних даних в Єдиній базі".

Але навіщо уточнення: "учасників освітнього процесу", якщо чинний закон "Про захист персональних даних" поширює це положення на всіх без винятку "суб’єктів персональних даних"?

І що значить "забезпечується"? Добровільне волевиявлення?

І хто в кого хоч колись про це дозволу запитував?

Але головне – навіщо збираються персональні дані громадян в порушення чинного законодавства? Виявляється, вони збираються – дослівно – "з метою забезпечення потреби фізичних та юридичних осіб". Якої саме потреби і яких саме осіб – схоже, глибока державна таємниця!

При цьому слід розуміти, що деталізація мети, поставленої перед ЄДАБО, має цілком практичне значення для громадян, чиї персональні дані впали в пильне око Дмитра Табачника.

Хоча б з огляду на те, що відповідно до статті 6 згаданого закону, "склад та зміст персональних даних мають бути відповідними та не надмірними стосовно визначеної мети їх обробки".

А "не надмірна" мета в міністра – якщо вірити документу – "забезпечення потреби".

Гроші "з повітря"

Свого часу легендарний Остап Бендер заробляв на життя, продаючи квитки до урвища, до котрого був цілком вільний доступ. Наче брав гроші "з повітря", але по суті – з кишень довірливих туристів.

При цьому в туристів хоча б вибір лишався – йти чи не йти.

У нашому ж випадку Дмитро Табачник одразу зробив ставку на монополію.

Ще в кабмінівській постанові функцію розпорядника (адміністратора) ЄДАБО було покладено на державне підприємство "Інфоресурс", яке належить до сфери управління Міносвіти.

За даними Бюро журналістських розслідувань "Свідомо", підприємство цілком "випадково" пов’язує людей, наближених до міністра. У тому числі, радника Дмитра Табачника з питань комп’ютеризації та його брата Михайла Табачника, який принагідно керує ЗАО "Інформаційно-технологічні системи".

Наразі "Інфоресурс" нав’язливо пропонує всім без винятку керівникам ВНЗ укласти так званий "Договір про надання технічних послуг".

Предмет договору, якщо стисло, – ВНЗ отримує доступ до ЄДАБО "з метою виконання чинного законодавства" в обмін на вчасну оплату технічних послуг з надання такого доступу.

Уявляєте?

За те, що навчальний заклад виконуватиме вимоги чинного законодавства, йому треба заплатити монополісту за доступ 744 гривні і за підключення системи через інтерфейс доступу – ще 9 тисяч 297 гривень 12 копійок! Це для початку!

За такою ж логікою ДАІ має здирати штрафи з водіїв та пішоходів за дотримання ними Правил дорожнього руху. А суми штрафів висмоктувати з пальця.

 І насамкінець

У тексті договору вищенаведені цифри не піддано жодному обґрунтуванню. Можна рахувати загальну суму, узагальнювати в межах усієї країни. Але не в цьому суть.

Суттєво цікавіше, яку саме частку зі згаданої суми навчальні заклади віддаватимуть високопосадовцям за "їхню" інтелектуальну власність, отриману в державних кріслах? І ще довго платитимуть – навіть після їхньої відставки?

Леся Оробець, спеціально для УП