Сотні мільйонів на рік - ціна комфорту владної верхівки

Спочатку про добре.

Закон "Про доступ до публічної інформації" часто спрацьовує.

10 травня минулого року було першим робочим днем в житті українських чиновників, коли вони змушені були відповідати на запити про надання публічної інформації.

Вперше за роки незалежності вони мали для цього не місяць, а лише п'ять днів, а для обмеження доступу повинні були зважувати інформацію за трискладовим тестом, який виписано в шостій статті закону.

За цей рік "Українській правді" було надано багато інформації, яку без цього закону ми отримати не змогли би.

Кількох високопосадових політиків упіймали на безсоромній брехні або конспірації. Так, виявилося, що представницький автомобіль, на якому їздить радник президента Ганна Герман, формально належить її колишньому помічникові, а її рідний син працевлаштований у депутата-україножера Юрія Болдирєва.

Останній випадок - це викриття прем'єра Миколи Азарова, коли на питання про австрійську нерухомість свого сина розповів, що той працював дипломатом у Відні та орендував там житло. Виявилося, що син Азарова жодного дня не служив дипломатом у Австрії.

Але за цей же рік ми зіштовхнулися з цілою системою блокування інформації. Нами було виявлено теми-табу, стосовно яких інформація не надається під найабсурднішими приводами.

У порядку експерименту "Українська правда" надіслала по два елементарних запити до різноманітних органів виконавчої, законодавчої та судової влади.

Перший стосувався надання копії декларації про доходи чиновника. Нас цікавила саме копія документу, а не переказ її змісту у викладі прес-служби відомства.

Другий запит - щодо оприлюднення списку штатних і позаштатних радників керівника органу влади. Адже часто найвпливовіші люди ховаються за цими посадами, формально навіть позаштатними.

Це тягнеться ще з 1990-их років - наприклад, права рука всесильного прем'єра Павла Лазаренка Петро Кириченко був лише його позаштатним радником. На схожій посаді, тільки в адміністрації президента, працював у Леоніда Кучми Олександр Волков.

Результат нашого експерименту такий: на половину надісланих запитів чиновники не надали копії декларації. 

Верховна Рада, приміром, відмовилася надати фінансові звіти Литвина та його заступників, замість цього описавши, в яких виданнях ця інформація була опублікована.

У такий спосіб законодавчий орган порушив норму закону "Про доступ", яка була ухвалена в його ж стінах - "відповідь про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, вважається неправомірною відмовою в наданні інформації".

Загалом відповіді на запити надіслали всі органи влади - але далеко не всі надали інформацію по суті. Ця таблиця показує, як різні чиновники по різному виконують закону.

У парламенті відмовилися дати не лише копію декларації Володимира Литвина, але і список його радників, назвавши це "конфіденційною інформацією". Хоча, наприклад, прем'єр-міністр Микола Азаров іншої думки - на наш запит він надав список радників.

Так само, прикриваючись конфіденційністю, не надав список своїх радників голова СБУ. Тоді як міністр внутрішніх справ озвучив тих, хто уповноважений давати йому поради.

Креативніше за інших відповіли у податковій - вони сказали, що штатним розписом передбачено три посади радників, але жодного прізвища не навели. Докладний аналіз, хто у кого працює радником, "Українська правда" поки готує до друку.

Ще закон про доступ привідкрив масштаб безглуздих витрат, які щороку здійснює державний бюджет, на утримання вищих посадових осіб.

Це гроші, які ідуть з казни на потреби, які навіть за стабільної економічної ситуації складно назвати першочерговими завданнями.

Зараз же, коли Янукович з Азаровим закликають дужче затягнути паски, подібні неадекватні видатки взагалі абсурдні.

Отже, що допоміг встановити закон про доступ до публічної інформації.

Дачі замість лікарень

Резиденції "Конча-Заспа" та "Пуща-Водиця", де розташовані надані vip-чиновникам у користування державні дачі, цього року обійдуться в 47,7 мільйонів гривень.

Якщо детальніше, утримання дач у "Конча-Заспі", де мешкають Азаров, Богатирьова, Литвин, Ющенко, Кучма та сотня інших "знедолених", коштуватиме 29 мільйонів. А "Пуща-Водиця", де розташовані дачі Плюща, Пшонки, Кузьміна тощо, з'їсть з бюджету 18,7 мільйонів.

Минулого року це були аналогічні суми: "Конча-Заспа" – 29,3 мільйони, "Пуща-Водиця" - 16 мільйонів.

Українцям немає жодного сенсу щороку витрачати по 50 мільйонів гривень на комплекси відпочинку своїх чиновників. Продаж на аукціоні цих державних дач не просто зніме тягар з бюджету, але дозволить суттєво поповнити казну.

Для порівняння, як могла би держава розпорядитися зекономленими коштами: виплата з держбюджету до бюджету міста Києва для функціонування лікарні "Київський міський центр серця" становить навіть меншу суму, ніж щорічне утримання державних дач - 39 мільйонів гривень.

Державна дача Ющенка...

...і Литвина

Співмірний розмір видатків у автобази Державного управління справами - за цей рік вона планує спожити понад 50 мільйонів гривень (13 мільйонів 381 тисяча гривень в першому кварталі). Це - ціна того, аби чиновники Банкової могли користуватися службовим автотранспортом. Громадський для їхніх потреб не підходить.

Скільки цей комфорт чиновників коштував минулого року? Стільки ж! Кошторис державної організації "Автобаза Державного управління справами" на 2011 рік становив 48 мільйонів 229 тисяч гривень.

Наступне - це повітряні подорожі високопосадовців. Протягом 2011 року адміністрація президента, Верховна Рада і Кабмін здійснили чартерних авіаперевезень силами Державного авіапідприємства "Україна" на суму 40,2 мільйона гривень.

Фактично ж ідеться про чартерні авіарейси для перевезення чотирьох осіб в державі - президента Януковича, прем'єр-міністра Азарова та його першого заступника Клюєва і голови Верховної Ради Литвина.

При цьому в Європі вже стало поширеною практикою використання звичайних рейсових літаків для перевезення чиновників - чартер замовляється тільки коли придбати квиток неможливо, а в пункті призначення слід бути в конкретний момент.

Приклад того, що спікер українського парламенту може літати рейсовим літаком, уже демонстрував Арсеній Яценюк. Михайло Саакашвілі, будучи президентом Грузії, літав до Брюсселя на звичайному борті. Керівник європейської дипломатії баронеса Кетрін Ештон, за інформацією її речника, більшість відряджень здійснює рейсовим літаком - причому якщо подорож триває менше чотирьох годин, їй купують економ-клас. А в інтернеті вже публікувалися знімки президента Фінляндії, яка поверталася додому з США спільним бортом разом з сотнею простих людей.

Тоді як українська верхівка вважає приниженням летіти разом зі своїми громадянами. Ціна такого комфорту - 40,2 мільйона гривень на рік.

Державні дачі, автопарк адміністрації президента і комфортні перельоти чотирьох осіб в державі - лише за один рік видатки за цими трьома масивами коштували українцям 140 мільйонів гривень.

Ця цифра перетворює на цинічне знущання сльози чиновників, які в телеефірах починають скаржитися на те, що дуже люблять людей, але не можуть підвищити їх соцстандарти через брак коштів.

Автор спеціально не аналізував ще більш безглузді видатки, такі як оренда для президента Януковича додаткового офісного приміщення в "Межигір'ї" - при тому, що до його послуг багатоповерхівка адміністрації президента, яка займає половину вулиці Банкової.

Безглузді депутатські пільги

Чартерні рейси - це лише один приклад відгорождення влади від своїх співгромадян.

Так, народні депутати законом закріпили за собою право використовувати зали офіційних делегацій - тобто спеціальні приміщення, де вони можуть в комфорті чекати посадки на свій літак, не перетинаючись з простим людом. Навіть якщо депутат летить звичайним рейсовим бортом, його на спеціальному автобусі відвезуть прямо до трапу.

Але найцинічніше, що депутати цим привілеєм ще й активно зловживають. За кошторисом Верховної Ради на 2011 рік, кожен нардеп мав право скористатися залою офіційних делегацій на суму 1 700 гривень. Але за підсумками 2011 року, як повідомили в апараті парламенту після запиту "Української правди", видатки за цією статтею склали 1 мільйон 604 тисячі гривень.

Ділимо цю суму на 450 депутатів - і отримуємо, що минулого року в середньому на кожного депутата було витрачено 3,5 тисячі гривень. Тобто дозволений ліміт за користування залою офіційних делегацій було перевищено вдвічі!

На поточний рік для кожного з депутатів знову зарезервовано право скористатися залою офіційних делегацій - з розрахунку 1 700 гривень на мандат. Але скільки коштуватиме це по факту - дізнаємося лише наступного року.

Використання зали офіційних делегацій депутатами - це не лише марнотратство, але і узаконена соціальна сегрегація, профінансована бюджетом.

На цьому перелік неадекватних видатків депутатів не вичерпується.

Наприклад, при апараті парламенту є автобаза. Для транспортного обслуговування депутатів минулого року було витрачено 663 тисячі гривень. Фактично - це таке собі "таксі" для депутатів, яке вони замовляють, але не платять за нього гроші - видатки покриває бюджет.

Кошторис парламенту також передбачає гроші на "виступи народних депутатів на радіо, по телебаченню, у пресі з питань депутатської діяльності" та "відшкодування коштів періодичним виданням за публікацію авторських матеріалів народних депутатів".

Фактично це - узаконена джинса, коли нардепи за гроші бюджету можуть порекламувати себе у мас-медіа. Минулого року з бюджету на ці потреби пішло 492 тисячі гривень.

Але і це ще не все. Депутат записав собі у законі право отримати компенсацію путівки до парламентського санаторію в розмірі 5 тисяч гривень. Минулого року за цією статтею було витрачено 454 тисячі гривень. Виходить, що цим правом скористалися 90 депутатів - тобто кожен п'ятий утриманець народу.

Загалом же, депутати не мають морального права претендувати ці кошти, тому що фактично отримують щомісяця понад 30 тисяч гривень - близько 15 тисяч зарплати плюс 17,5 тисяч "компенсації депутатських видатків", за витрачання яких вони нікому не звітують.

Власне, з цих грошей депутати і повинні, якщо бажають, оплачувати послуги зали офіційних делегацій, таксі, замовні статті та путівки в санаторій.

Дія статті, яка дозволяла депутату отримати 5 тисяч на путівку, призупинена тільки на цей рік - оскільки він передвиборчий. Наважитися і просто прибрати цю пільгу з закону "Про статус народного депутата" парламент не зміг.

Користування окремим залом в аеропорту, депутатська розвозка, видатки на джинсу і компенсація путівки лише протягом одного минулого року коштували бюджету 3 мільйони 213 тисяч гривень.

Це значить, що 450 пенсіонерів протягом року могли би щомісяця отримувати 595 гривень доплати - за рік їм би "накапало" понад 7 тисяч гривень. В житті цих 450 осіб такі гроші зіграли значно важливішу роль, ніж у житті 450 депутатів

Але і це не все. Окрім цих 5 тисяч на путівку, ці ж депутати отримали близько 35 тисяч "матеріальної допомоги на оздоровлення". Загалом з 450 депутатів від "оздоровчих" відмовилися лише 12 осіб - Ахметов, Горбаль, Гриценко, Звягільський, Кий, Клюєв, Королевська, Мальцев, Прутнік, Скудар, Третьяков, Яценюк.

У цілому бюджету України "матеріальна допомога" депутатам на оздоровлення коштувала близько 15 мільйонів гривень. Для порівняння: трошки менше - 14 мільйонів - державним бюджетом на цей рік передбачено на лікування всіх громадян України за кордоном.

"Межигір'я" - найбільша таємниця держави

Але, окрім викриття вартості невеликої частини пільг можновладців, перший рік закону про доступ показав закритість інформації. В Україні на офіційному рівні існують заборонені теми. Про них не лише не виходять сюжети на каналі "Інтер" - про них неможливо отримати жодної інформації офіційним шляхом.

Нижче - приклади "закритої зони" українських чиновників.

Безперечний фаворит - це тема "Межигір'я". Єдине, що вдалося офіційним шляхом довідатися "Українській правді" за весь рік у Вишгородської адміністрації - це те, що в 2010-му Янукович викупив у приватну власність 1,76 гектари землі "Межигір'я". Але нам відмовилися повідомити дату укладення з ним договору та ціну придбання.

Хоча стаття шоста закону "Про доступ до публічної інформації" однозначно забороняє обмежувати доступ до інформації "про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном". У даному випадку ідеться про державне майно - земельну ділянку, яка була виведена на користь приватної особи.

Щоб отримати інформацію, "Українська правда" намагалася судитися з Вишгородською адміністрацією. Ми поступилися у першій інстанції та випадково дізналися, що програли також апеляцію, про проведення якої навіть не були попереджені.

За інформацією "Української правди", після обрання Януковича президентом підконтрольні йому фірми розширили володіння. Але Вишгородська адміністрація заблокувала надання будь-якої інформації щодо вартості та площі проданих або зданих в оренду земельних наділів навколо "Межигір'я". 

Так само повний бойкот оголосила і Вишгородська районна рада, яка затвердила сміхотворну нормативну оцінку ділянки резиденції - вона відмовила в доступу до технічної документації, яка обґрунтовувала низьку вартість землі "Межигір'я".

Адміністрація президента відмовилася надати копію договору, за яким для потреб Януковича коштом бюджету було взято в оренду скандальний вертоліт Agusta. По-суті, цю машину Янукович орендував сам у себе. Адже гвинтокрил здала у користування Банковій фірма, яка раніше була серед номінальних засновників резиденції "Межигір'я".

Також адміністрація не надала копію договору про взяття в оренду для Януковича додаткового офісного приміщення - на території "Межигір'я" - у його ж фірми ТОВ "Танталіт".

Крім того, Держспецзв'язку відмовився повідомити, скільки платникам податків коштувало провести закритий зв'язок до цього нового робочого місця Януковича в резиденції.

В доступі до інформації відмовлено

Якщо Янукович уже вивів свою резиденцію з державної власності, то десятки чиновників, яким було надано державні дачі, до цього прагнуть. Робиться це за допомогою інвестиційних договорів. Як, наприклад, перший заступник генпрокурора Ренат Кузьмін будує на місці старої дачі повністю новий палац, а потім оформлює його собі в приватну власність. А розташоване це добро на території комплексу державних дач, які щороку з'їдають з бюджету 50 мільйонів гривень.

Але Державне управління справами на наші запити відмовилося надати копії інвестиційних договорів, укладених з екс-спікером Іваном Плющем, завгоспом Януковича Андрієм Кравцем, депутатом Юхимом Звягільським, віце-прем'єром Раїсою Богатирьовою тощо. Усі вони значно покращили свої умови на території державних комплексів відпочинку, і складно уявити, що набудоване там вони колись залишать державі.

Окрім самої привілеї жити на державних дачах у "Конча-Заспі" та "Пуща-Водиці", багато з чиновників мають ще і пільги на сплату комунальних платежів. Достеменно відомо, що Ющенко своїм розпорядженням надав 50-відсотковий дисконт Володимиру Литвину.

Однак Державне управління справами відмовилося оприлюднити перелік тих "знедолених" чиновників, які мають пільги на комуналку в Кончі та Пущі.

Найбільш засекречена інформація, якою володіє Верховна Рада - це декларації про доходи народних депутатів. З початку дії закону вони не надали журналістам жодного фінансового звіту жодного нардепа, хоча закон містить спеціальне застереження - "не належать до інформації з обмеженим доступом декларації про доходи осіб, які займають виборну посаду в органах влади".

Другий масив інформації, який відмовилася надати Верховна Рада - це список помічників-консультантів народних депутатів. Дуже часто на ці посади оформлюють людей, які не мають жодного стосунку до окреслених функцій. Наприклад, помічником депутата працює особистий кухар Януковича із Межигір'я, яка отримає за приготування борщу зарплату з бюджету та ранг державної служби для майбутньої пенсії.

Так само помічниками депутатів записують водіїв, охоронців, коханок та просто підставних осіб, на яких оформлюють свою власність - як у випадку з Ганною Герман.

Але на чисельні звернення Верховна Рада відмовилася розкрити списки помічників депутатів - як конкретного народного обранця, так і загалом по всім нардепам. При тому, що закон також містить спеціальне положення - "не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами (...) прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно".

Секретимо всі - і все!

Окрім цих випадків, за рік дії закону про доступ ми отримали достатньо інших необгрунтованих відмов. Наприклад, Конституційний суд відмовився надати текст подання народних депутатів, яке дозволило їм не звітувати про свої видатки перед цьогорічними виборами.

"Згадана інформація є службовою, а тому не може бути надана", - відповів Констиуційний суд. Хоча той же закон містить вимоги до службової інформації - це "внутрівідомча службова кореспонденція, доповідні записки, рекомендації; інформація, зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності...".

Як можна до цього віднести подання депутатів, і засекретити документ з півсотнею підписів народних обранців - це загадка.

Так само Державна податкова служба відмовилася надати свій наказ щодо роботи з великими фінансово-промисловими групами. Донецький вундеркінд Олександр Клименко відніс до "службової інформації" уже виданий наказ, тобто остаточне рішення, кінцевий нормативно-правовий акт.

Хоча у нормі, яку він сам же цитує, сказано, що службовою інформація може бути "до прийняття рішень". Якби це була доповідна записка щодо розробки такого наказу - або навіть проект такого наказу - то тоді можна обмежувати доступ. Але коли рішення прийнято, акт затверджено, він вже не може приховуватися з таким обгрунтуванням.

Отримуючи відмову в наданні інформації, ми бачили такі формулювання, від яких і смішно, і сумно.

Так, Міністерство фінансів відмовилося надати копії свого листа на Кабінет міністрів щодо боргів ЄЕСУ перед Росією. У цьому документі, який не містить жодних грифів секретності, вказано, що борги ЄЕСУ не обліковуються як державні борги.

Але Мінфін не захотів надати копію цього листа, заявивши, що вони надіслали оригінал на Азарова, а той екземпляр, який у них залишилася, не містить шапки "Міністерство фінансів України", а тому... не може вважатися копією.

За наведеними історіями стоять конкретні чиновники, яким закон не писаний. І поки в державі існуватимуть такі приклади, то передчасним виглядатиме оптимізм Дениса Іванеска з адміністрації президента, який уже третій день звітує про успіхи влади на шляху відкриття інформації.

Матеріал підготовлено в рамках моніторингу виконання закону "Про доступ до публічної інформації" ініціативою "Новий громадянин"