На ниві "земельної реформи" зріс будяк

Пару тисячоліть тому Конфуцій казав: "Коли майно в одних руках, народ розпорошується, а коли в багатьох руках – згуртовується". Слова Конфуція приходять на думу в контексті земельної реформи, яку прискорено проштовхує влада.

Президент Віктор Янукович, нагадаю, заявив, що Україні потрібен "ефективний власник землі". Втім, судячи із змісту запропонованої ним реформи, на 14 мільйонів сільського населення таких власників буде дуже небагато.

Профільний комітет Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин у своєму висновку зазначив, що урядовий проект "призведе до досить швидкого вимирання сіл" та "створює підґрунтя для обезземелення селян".

Влада, вочевидь, повірила гаслу агентств нерухомості й "спішить брати землю, бо її більше не виробляють".

Згідно з урядовим законопроектом, єдина вимога до формування ціни землі полягає в тому, що ціна продажу землі не може бути нижчою за її експертну грошову оцінку.

Алгоритм випробуваний: експерт назве ціну, в хоч у 100 разів нижчу за ринкову, а місцева рада або держадміністрація "спихнуть" землю своїм – і все, "реформа" запрацювала!

При цьому зроблено так, щоб експерти були цілковито залежні від влади: вони "зобов’язані не рідше одного разу на два роки підвищувати кваліфікацію... Невиконання цієї вимоги є підставою для зупинення дії кваліфікаційного свідоцтва оцінювача з експертної грошової оцінки земельних ділянок".

Лише в державній власності України нині знаходиться 10 мільйонів гектарів угідь. Усе це можна буде тихенько розсувати по кишенях", за висновками "експертів".

Уряд передбачив право продажу земельних ділянок "на неконкурентних засадах", тобто без аукціону, органами державної влади, Радою міністрів АРК та органами місцевого самоврядування.

По суті, це означає зелене світло для колосальних втрат для бюджету. Не секрет, що основна функція, якою нині займаються органи місцевого самоврядування в Україні – розподіл комунальних земель та майна.

Наслідок такого господарювання – злиденні місцеві бюджети, вчителі і лікарі без зарплати, та дачі "слуг народу" на околицях міст.

Урядовий проект пропонує – загальна площа земельних ділянок у приватній власності однієї особи для ведення товарного сільськогосподарського виробництва має становити від 1500 до 2100 гектарів.

Між тим, у Європі середній розмір угідь сільськогосподарського підприємства становить 100 гектарів, у США – 180 гектарів. В Ізраїлі й Туреччині великі сільськогосподарські виробники примудряються примоститися на кількох десятках гектарів.

Профільний Комітет ВР підкреслює, що "у разі прийняття законопроекту одна сім'я може стати власником всіх земельних масивів декількох сіл, що може призвести до створення латифундій". Комітет запропонував скоротити максимальні площі у володінні однієї особи з 2100 до 50 га.

Показово, що уряд передбачив, що загальна площа землі у приватній власності однієї особи може бути й більшою 2100 га "у разі успадкування земельних ділянок". Тож селяни, "під впливом" паяльника чи пряника зможуть "заповісти" свої ділянки іншим власникам, теоретично – хоч і одному на всю країну.

Запропонований механізм консолідації земель змушуватиме власників невеликих ділянок здавати їх (у законопроекті навіть не вказано – обмінювати, продавати чи віддавати даром) за консолідованим рішенням власників 75% земельного масиву: "Особи, яким належить право власності на земельні ділянки, розташовані у земельному масиві, зобов’язані здійснювати заходи, передбачені затвердженим проектом консолідації земель сільськогосподарського призначення".

При цьому, кордони земельного масиву можна буде змінювати. Приміром, якщо в ініціаторів консолідації немає 75% земель масиву, то за сприяння держорганів можна буде змінити його кордони в той бік, де сусіди слухняніші – і все, з речами на вихід!

Законопроект, замість запровадження прозорого ринку, надзвичайно зарегульовує ринок землі. Він створює надскладну бюрократичну піраміду, на кожній сходинці якої численні чиновники свавільно застосовуватимуть правила, виписані навмисне туманно і двозначно.

Приміром, простий ліцитатор, тобто ведучий земельного аукціону, повинен буде мати особливу спеціальну підготовку, складати кваліфікаційний іспит та одержати кваліфікаційне свідоцтво.

А ще є рецензенти, "експертні ради саморегулівних організацій оцінювачів", "розробники проектів із землеустрою щодо консолідації земель" тощо, кожен зі своїми ліцензіями.

Не важко передбачити, скільки коштуватиме така "спеціальна підготовка", і як вона потім перекладатиметься на остаточну ціну земельних ділянок.

Для продажу земель передбачені такі документи: проект землеустрою, межові знаки в натурі (ті самі "кілочки", на які уряд в епоху GPS-навігації хотів виділити з державного бюджету 5 мільярдів гривень), експертна грошова оцінка, технічний паспорт, кадастровий номер, державна реєстрація тощо...

Чому всі ці документи не зводяться в один чи два – зрозуміло. Адже цим створюється більше синекур і годівниць для хабарників.

Навіщось встановлені вузькі часові норми для реєстрації учасників на земельному аукціоні – реєстрація починається за 3 години і закінчується за 20 хвилин до початку. Старі, перевірені методи: комусь у селі пробили колесо – і чекай таксі до наступного року. Хто не встиг, той спізнився.

Аби на аукціонах під ногами не плуталася "біднота", запропоновано норму, згідно з якою гарантійний внесок (а це 10% вартості лота) не повертається тому, кого ліцитатор визнає порушником порядку. Тобто, аукціон – це завжди ризик "не сподобатися" конкурентам і "влетіти" в чималу суму.

Тому урядовий проект земельної реформи на практиці призведе до низки трагічних для країни наслідків.

По-перше, створить суперкорумпований механізм розподілу земель та втрати колосальних потенційних доходів бюджету.

По-друге, запровадить непрозорий ринок спекуляції землею, що вимиватиме інвестиційні кошти з галузі.

По-третє, надзвичайно забюрократизує процес легальної купівлі земель, що знижуватиме ефективність галузі.

По-четверте, призведе до обезземелення селян через виписаний в інтересах крупних землевласників механізм консолідації земель.

По-п’яте, сприятиме створенню земельних латифундій фактично необмежених розмірів.

По-шосте, призведе до знелюднення сіл та люмпенізації сільського населення.

Вже зараз можна сказати, що із земельною реформою у влади вийшло ще гірше, ніж із рештою "реформ". Просто тут ставки більші.

Нещодавно на нараді сам президент Віктор Янукович визнав, що його підлеглі ні на що не здатні: "Всі говорять, а закони нікому писати".

Як сказав один мудрець, якщо чесні люди спотикаються об закони, то їх написали або дурні, або шахраї.

Натомість, природні цілі держави у земельній сфері полягають у наступному:

Встановлення ефективного господаря.

Наповнення бюджету через не корупційний аукціонний продаж земель за реальною вартістю.

Уникнення спекуляції землею.

Демонополізація сільськогосподарського виробництва.

Перетворення більшої частини селян допенсійного віку на власників, здатних платити податки і зміцнювати державу.

Утвердження села як місця якісного проживання третини населення країни.

Максимальна дебюрократизація ринку землі задля входженню у виробництво вітчизняного інвестора.

Нині вкрай важливо виробити й підняти на прапор чіткі критерії ставлення до земельної реформи, що матимуть підтримку на рівні національного консенсусу та унеможливлять розграбування земельних ресурсів країни.

Тому земельна реформа має передбачати наступні практичні заходи: по-перше, заборону продавати одну і ту ж ділянку землі частіше, ніж раз на три роки з метою уникнення спекуляцій.

По-друге, запровадження приватної власності на землю сільськогосподарського призначення виключно для таких категорій: громадян України, що володіють не більше 300 га землі, що постійно мешкають не далі, ніж за 20 км від своєї найбільшої земельної ділянки. При цьому, в разі встановлених фактів порушення цих правил, земельні ділянки мають переходити у державну власність.

По-третє, має бути запроваджено виключно аукціонний розподіл земель сільськогосподарського призначення.

По-четверте, засоби консолідації земель мають бути виключно добровільні.

По-п’яте, треба спростити можливості одностороннього скасування довгострокових угод оренди землі з боку її власників, задля заохочення конкуренції.

По-шосте, розвиток і демонополізація експортної інфраструктури.

По-сьоме, законодавча заборона зміни митних ставок та інших умов функціонування сільськогосподарського бізнесу частіше, ніж раз на рік, з тим, щоб виробник розумів перспективну ситуацію на ринку. 

Нещодавно Микола Азаров заявив, що російський реформатор Столипін зруйнував общинне (громадське) володіння землею: "Ви бачите, як це перегукується: 100 років минуло, а проблеми залишилися ті ж самі. Що таке общинне володіння землею? Земля нічия. От і зараз ми стоїмо перед тією ж проблемою: як зробити так, щоб на землі з’явився власник".

Між тим, в Україні одвіку не існувало громадської власності на особисті земельні наділи. За даними істориків, принаймні з середини І тисячоліття до нашої ери члени сільських громад були особисто вільними, володіли земельними наділами, мали свої двори і знаряддя праці.

За часів Київської Русі громадської власності на особисті земельні наділи в Україні також не існувало, що відомо з документів.

Тому українців не треба вчити приватній власності на землю. Натомість, треба навчити владу не тягнути руки до чужого.

Олександр Палій, політолог, кандидат політичних наук, для УП