Реформа МОЗ: не зволікати
"Робиш – не бійся.
Боїшся – не роби.
Не зробиш – загинеш"
Ці слова приписують хто Чингізхану, а хто Конфуцію. Але це не важливо. Ці слова древніх мудреців – збулися. МОЗ України тепер знаходиться в такій ситуації: або робити або...
Щоб робити – необхідно знати. Реформування галузі охорони здоров'я рівносильне зрушенню гори. Щоб подолати гору, слід іти не по неприступних скелях, а по визначеній дорозі.
Великий Ганнібал подолав Альпи разом зі своїм військом і слонами, та й Суворов провів кінноту з гарматами через Альпи. Вони знали як долати вершини, вони мали мету. Вони мали поєднання бойової майстерності та політики перемагати. Перемагати миттєво, блискавично, красиво.
Є велика різниця між політиком і фахівцем. Особливо між політиком в охороні здоров'я та фахівцем/майстром у тій же медицині.
Дуже часто хороший футболіст не стає хорошим тренером. Це факт. Політик в охороні здоров'я дбає про доступність якісної медичної допомоги для більшості населення, тоді як фахівець/майстер – дбає про розвиток свого фаху за будь-яку ціну, аж до знищення конкурентів, нехтування розвитку інших напрямків у медицині.
Для першого характерний принцип – доступність, вартість, користь для більшості населення.
Для другого – усе, що є краще у світі, дайте мені, а я покажу хто я.
Ще в 1998 році відомий економіст, фінансист Лешек Бальцерович писав, що слід розвивати охорону здоров'я для збереження громадського здоров'я, розвивати доступну якісну медичну допомогу. Адже це найефективніший шлях досягнення мети по зменшенню захворюваності та смертності.
Натомість якщо вкладати гроші у закупівлю дороговартісного обладнання, у спеціалізовану допомогу задля досягненні мети зменшення захворюваності та смертності в популяції – ефективність такого рішення близька до нуля.
Ми увесь час діємо саме так: вкладаємо кошти в закупівлю вартісного обладнання, яке в більшості випадків працює не ефективно, але стає все дорожчим для пацієнтів, а для більшості – взагалі недоступним. Не виділяються кошти на післягарантійне обслуговування того ж обладнання. Не вигідно?!
Ми завжди посилаємося на бюджет США в медицині, зарплати лікарів у США. Нам слід вивчати систему охорони здоров'я США, щоб, не дай Боже, створити таку в себе. А схоже, що ми так ідемо.
Хоча нам більш близька медицина Канади, Куби, Англії, Скандинавських країн. Попри велику критику, якість та доступність медичної допомоги й охорони здоров'я взагалі там одні з найкращих у світі.
До речі, в Англії кількість комп'ютерних та магнітно-резонансних томографів менша ніж у Мюнхені. На Кубі не велика кількість тих же КТ, МРТ – але медична допомога якісна й доступна, а тривалість життя набагато довша ніж в Україні.
На Кубі, в Англії, Канаді, як і в більшості країн Європи, лікарі загальної/сімейної практики складають від 40 до 70 відсотків усіх лікарів.
Отже, в Україні єдиний шлях по реформуванню галузі охорони здоров'я – іти визначеною прохідною дорогою до реформ.
Цю дорогу розробляли практично всі, хто опинявся при владі з 1998 року.
Концепція розвитку охорони здоров'я розроблена урядом Віктора Ющенко, підписана президентом Леонідом Кучмою в 2000 році. Це чудова концепція.
Є постанова ВР, прийнята в листопаді 2002 року "Про стан та реформування галузі ОЗ з наступними змінами – структурна перебудова, фінансування", тощо.
Постанова кабміну Януковича від 2003 року теж непогана.
Наявний указ президента Ющенко від 2005 року про реформування галузі ОЗ.
Однак напрацювання МОЗ у 2005 році були успішно зупинені або відмінені в 2006-му.
Непогана постанова уряду від 2007 року, за підписом прем'єра Віктора Януковича "Про план заходів щодо реформування галузі ОЗ на 2007 – 2010 роки", де чітко розписано що, коли, і як слід робити для реформування галузі.
Майже нічого не зроблено.
У посланні президента Віктора Януковича до народу України та ВРУ в 2011 році чітко сказано про необхідність збереження громадського здоров'я, впровадження здорового способу життя як основи зменшення захворюваності та смертності. МОЗ України дано чітке завдання – визначити базовий гарантований рівень медичної допомоги населенню України.
Комітет з економічних реформ вніс зміни до "Основ законодавства по охороні здоров'я", розробив Програму структурної перебудови галузі в трьох пілотних регіонах.
Що ще потрібно?!..
Необхідно чути президента, вивчати напрацьовані документи, і виконувати план дій. А не заговорювати реформування галузі.
Переконаний, міністерство не здатне себе реформувати, медична еліта не хоче реформ. Міністерство повинне виконувати план дій, напрацьований економічним комітетом.
Пілотний план реформування медичної допомоги в трьох областях може бути прийнятий постановою кабміну. Основи законодавства в ОЗ слід приймати як закон через Верховну Раду. Це рамковий непоганий закон. Його слід приймати, а не заговорювати! А потім поетапно вносити зміни в окремі положення.
Для проведення реформи в масштабах України необхідно провести адміністративно-територіальну реформу, не забираючи всі кошти в центр, а надаючи громадам можливість діяти самостійно в рамках законів.
Усіх не влаштовує 49 стаття Конституції. Нормальна стаття. Але Конституцію слід читати до кінця: "Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави за загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків" – стаття 95 Основного закону.
Необхідний план дій
1. Зупинити закупівлю за державні кошти дороговартісного діагностичного обладнання й частину лікувального. Частину цих грошей спрямувати на післягарантійне обслуговування наявного обладнання та на реформування галузі. Це не легко зробити, але необхідно.
2. Створити приватному бізнесу сприятливі умови закупівлі та встановлення вартісного обладнання в медичні установи державної та комунальної власності. У бізнесу закуповувати послуги для населення.
3. Розвивати інститут лікарів загальної (сімейної) практики, індивідуальні та групові – терапевт, педіатр, акушер-гінеколог, стоматолог – але не більше 5-ти. Надати їм статус юридичної особи, тобто приватно практикуючих. Вони – фондорозпорядники поосібного фінансування первинної допомоги, адже до 80% звернень за медичною допомогою забезпечується на цьому рівні.
Чітко визначити обсяг роботи та індикатори якості медичної допомоги лікарів первинної медичної допомоги – це робота МОЗ. Сімейна медицина – це доступність медичної допомоги населенню.
4. Визначити заклади ОЗ ІІ-го рівня. Почати формувати госпітальні округи. Неефективні лікарні перепрофілювати відповідно до Програми економічного комітету. Госпітальні округи – це перш за все ефективне використання ресурсів та якість медичної допомоги.
5. Не поспішати з відкриванням консультативних поліклінік для сімейних лікарів – до стабілізації роботи лікарів ПМСД.
6. Створити Управління охорони здоров'я у межах госпітальних округів. Основними в них є економісти, юристи, соціологи та медики з досвідом організації охорони здоров'я. Там повинні бути політики в ОЗ.
7. Змінити фінансування галузі. Заклади охорони здоров'я мають глобальний, а не постатейний бюджет. Фінансується не потужність закладу, а обсяг роботи. Оплата за обсяг якісно зробленої роботи – за контрактом на ІІ та ІІІ рівнях.
8. Припинити будувати нові лікарні та центри спеціалізованої медичної допомоги. Визначити ефективність роботи наявних – а вона не більша як 20-30%.
МОЗ у найближчий період повинне привести кількість спеціальностей у відповідність до європейських, ввести стандарти, протоколи, формулярну систему лікування, рецептурний відпуск медикаментів, відшкодування за куплені життєво важливі ліки, конкурс на заміщення посад керівників галузі, змінити систему підготовки кадрів і багато інших поточних справ.
Без цього не може бути розвитку галузі.
Надзвичайно важливо реорганізувати міністерство охорони здоров'я – у міністерство соціальної політики та охорони здоров'я. Дуже багато спільного в цих відомствах.
Досвід багатьох країн свідчить, що це необхідно. Керівником такого міністерства повинен бути економіст.
Реформи проводяться рішуче й швидко. Необхідно забезпечити належний рівень первинної медичної сімейної допомоги і реструктуризувати галузь, змінити принципи фінансування.
Головне – створити мотивацію: медикам – ефективно працювати, а населенню – зберігати здоров'я.
Микола Поліщук, професор, міністр ОЗ у 2005 році, Голова Нацради з питань охорони здоров'я 2007-2010 років, спеціально для УП
