Автор нового підручника з історії України: Більшість рекомендацій Міносвіти стосувалася іміджу Росії
Минулого тижня Міністерство освіти та науки офіційно заявило, що у вересні п'ятикласники отримають оновлені підручники з історії України. Відповідальний за це чиновник Міносвіти Олександр Удод заспокоював: зміни мінімальні, і зроблені вони для того, щоб "уникнути зайвої політизації".
Під ніж, яким боролися з "надмірною заполітизованістю", пустили не лише Помаранчеву революцію, а й низку інших подій української історії. Наприклад, скоротились розповіді про УПА та Січових стрільців, а битва під Крутами взагалі "випала" з програми.
У міністерстві переконують: усі зміни робили автори, а чиновники нібито жодним чином не впливали на зміст посібників. Але автор книги для 5 класу "Вступ до історії України" Віктор Мисан дотримується протилежної точки зору.
В інтерв'ю для "Української правди" він розповів, як насправді відбувалось переписування історії.
- Коли ви почали вносити правки до підручника з історії для 5 класу?
- У 2008 році видавництво "Генеза" попросило мене внести зміни до підручника "Вступ до історії України", врахувавши зауваження і побажання, що були висловлені в процесі навчальної апробації.
По-перше, в результаті цих змін було частково скорочено текст. Здебільшого це стосувалося тих матеріалів, де переважало оцінювання подій з однієї точки зору.
По-друге, було вдосконалено навчально-методичний апарат. Окрім того, я додав деякі рубрики та переглянув ілюстрації. Після редагування обсяг підручника зменшився на 6 сторінок.
- Ці зміни повністю задовольнили міністерство?
- Так, і в 2009 році новий варіант посібника отримав гриф МОН. Навесні 2010 року видавництво завершувало підготовку макету нового видання і запропонувало дописати останній параграф. Я мав доповнити його інформацією про виборами президента 2010 року.
У результаті доопрацювання у розділі про незалежну Україну з'явилося два пункти - "Вибори нового президента" та "Чому Віктор Ющенко не став президентом України вдруге?". У цьому ж параграфі повністю зберігся фактологічний матеріал про вибори 2004 року, за винятком останніх абзаців, де йшлося про сподівання народу. Зі слів редактора видавництва, макет рукопису передали до Міністерства освіти і науки в кінці травня.
- Ви отримали якийсь відгук від урядовців?
- У другій половині червня мені зателефонували з видавництва, повідомивши, що рукопис прочитано і потрібно внести зміни до тексту. На питання, чим це обумовлено, мені відповіли: "Корекцією змісту програми для 5 класу".
Остання редакція програми затверджена МОН в 2005 році і відкоригована в 2009. Її автор - Віталій Власов (автор іншого підручника з історії - УП). Хто вносив зміни до цьогорічної програми, мені не відомо. У телефонному режимі редактор видавництва назвала ці зміни. Свого тексту з правками я так і не бачив.
ПІДРУЧНИК МАВ СФОРМУВАТИ НЕАГРЕСИВНИЙ ОБРАЗ РОСІЇ
- Що вимагали змінити в першу чергу?
- Зі змісту МОН вилучало: героїв Крут; Українських Січових Стрільців; визвольну боротьбу УПА в роки Другої світової війни; суспільно-політичні події і життя в Україні початку ХХІ століття. Також у програмі з'явилися теми, присвячені: Д. Апостолу, О. Довженку, О. Потебні, вченим ХХ ст. Я запропонував сюжети про Миколу Амосова та Олега Антонова.
Треба було відкоригувати окремі речення, замінити ілюстрації. Наприклад, запропоновано прибрати ілюстрацію "Петро І відвідує Павла Полуботка у в'язниці. Худ. В. Волков". Я забрав цей малюнок. Однак в параграфі залишився текст, де описана ця подія.
У цьому ж параграфі "17. Ліквідація української козацької держави" запропонували з рубрики "Цікаво знати" забрати легенду про золото Полуботка. Чому це зроблено - мені важко сказати, однак я забрав цей матеріал, хоча діти його завжди сприймали як цікаву захоплюючу історію.
Окрім того, мені рекомендували дописати, що до викупу Тараса Шевченка з кріпацтва долучилась імператорська сім'я.
Я зробив це, але паралельно вніс інше доповнення: "Не оминув покарання і Тарас Шевченко. Вирок - 10 років солдатчини в Оренбурзьких степах був не випадковим. Цар Микола І не міг йому вибачити і сімейної образи. В поемі "Сон" Т. Шевченко назвав царицю "опеньок засушений, тонка, довгонога". Звідси стає зрозумілим, чому цар особисто доповнив вирок забороною: "Без права писати й малювати". Солдатчина підірвала Кобзареві здоров'я, але не здолала духу, не знищила любові до України та її народу".
Також за розпорядженням "згори" я скоротив інформацію про Українських Січових стрільців. Всього таких пропозицій було в межах 20. Вони різні. В одних випадках йшлося про те, щоб дописати якесь речення, прибрати окремі характеристики тощо.
- Чого стосувалась більшість новацій?
- Значна частина цих оцінок стосувалася російської політики в Україні. Втручання в авторський текст розпочалося з матеріалів, де описані часи Хмельниччини. Більшість міністерських рекомендацій пов'язана з формуванням дещо іншого, не агресивного образу нашого східного сусіда - Росії.
Наприклад, в параграфі "Гетьманщина" в абзаці "На півдні запанували турки й татари. На заході чинили розправу поляки. На сході на Гетьманщину наступали російські урядовці" пропонувалося прибрати останнє речення про російських урядовців.
Певна річ, що така "чистка" змінювала загальну ідею, тому доводилось переробляти текст, але не за прямими вказівками. Вищезгаданий абзац був поданий дещо в іншій інтерпретації, але збережений історичний зміст: "На півдні України запанували турки й татари. Польща та Росія, ослаблені війною, в 1667 році підписали в селі Адрусовому поблизу Смоленська перемир'я. Без відома гетьмана українські землі поділили навпіл по Дніпру. Так Лівобережжя відійшло під контроль Російської держави, а Правобережжя закріпили за Польщею".
Часткових змін зазнали матеріали про Івана Мазепу, але вони не зачепили, як на мій погляд, основного - Мазепа постає зі шкільного підручника як патріот, освічена людина, меценат, яка боролася за Україну. В тексті параграфа, в історичних джерелах збережений його патріотичний дух, велич політика і громадянина.
Я ВИРІШИВ: "НЕМАЄ ШУХЕВИЧА - НЕ БУДЕ Й КОВПАКА!"
- Щодо новітньої історії було багато рекомендацій?
- Найбільш вражаючою стала пропозиція стосовно параграфа "24. Війна". Я мав замінити фото Романа Шухевича на Сидора Ковпака та написати, що загони УПА воювали проти радянських військ і партизан. А те, що вони воювали і проти нацистів - викинути!
Певна річ, як автор я опинився перед проблемою вибору в дуже принциповому питанні. Вихід було знайдено: немає Шухевича - не буде й Ковпака! Немає правдивої інформації про УПА - не буде інформації про радянську армію та партизан. Тому в новій редакції параграфа "Війна" основний акцент у змісті зроблено на боротьбу українського народу. Тут згадуються партизани, підпілля, УПА, радянська армія, однак діяльність окремих підрозділів не розкривається: "Боротьба українського народу сприяла визволенню окупованих нацистами земель. Ворог не мав спокою ні на фронті, ні в тилу. День за днем народні месники наближали перемогу", і так далі.
Останній параграф підручника хронологічно завершується 2001 роком - святкуванням десятиріччя незалежності. Все те, що писав про вибори 2004-го та доповнення про вибори 2010 року було знято без моєї згоди на основі відсутності цього матеріалу в навчальній програмі.
- Чи траплялось переписування історії в попередні роки?
- Це вперше з 1995 року (тоді з'явився перший підручник Віктора Мисана у видавництві "Генеза" - "Оповідання з історії України та рідного краю" - УП) мені як автору вказують, що писати, а чого не писати. За 15 років співпраці з видавництвами, Міністерством освіти і науки України ніхто не дозволяв собі подібного.
Це не означає, що впродовж цих років не було критики, зауважень, пропозицій щось змінити чи дописати. Все це було, однак вирішувалося в інший спосіб. Це наводить на сумні роздуми та прогнозування невтішних перспектив в шкільній історичній освіті. Оптимізує настрій той факт, що все, що досліджено, створено, написано з 1991 року не можливо переписати, спалити, втопити, знищити.
Як людина, громадянин, вчений, педагог я категорично проти переписування програм та підручників. На жаль, наша вітчизняна освіта та її очільники залишаються в полоні політики і політиків та діють за принципом: "Что барин прикажете?".
Чому ж все-таки долучився до корегування змісту підручника? Я міг би відмовитися і сказати: "Або друкуйте те, що є, або іншого варіанта не буде". Певна річ, що в такому випадку нове видання не побачило б світ. З'явилося б інше - нових авторів. Не виключена можливість, що серед цих авторів були б Гмирі, Шиловцеві, Симоненки, Вітренки. То чи потрібна нам історія в їхній інтерпретації?
