Вперед до керованої демократії?
Офіційне найменування законопроекту, під яким він був внесений до Верховної Ради - "Про вибори депутатів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, до місцевих рад та сільських, селищних та міських голів", ніякого відношення до суті документу не має.
"Вуха" політичної доцільності, спрямованої на забезпечення перемоги кандидатів від правлячої коаліції, насамперед Партії регіонів, виразно стирчать практично за кожною нормою цієї перлини заангажованої законотворчості.
Закон що дишло?
Не добре було б голослівно звинувачувати шановних народних депутатів. Тому, пояснимо свою думку.
Пояснення перше - кого ми будемо обирати? А вірніше, кого нам дозволять обирати.
Автори законопроекту пропонують змішану пропорційно-мажоритарну систему виборів. Зрозуміло, що за такої виборчої системи суттєво підвищиться ризик масового застосування адміністративного ресурсу.
Достовірність такого прогнозу обумовлена не лише виборчою історією 90-х років, а і інформацією про те, що виконавча вертикаль вже отримала керівні вказівки зробити все можливе для перемоги кандидатів-регіоналів.
В областях почали проводити перемовини з авторитетними політиками, які до цих пір чомусь ще не вступили до Партії регіонів, складати "шахматки" з розподілом виборчих округів та міст між провладними кандидатами. Загалом адмінресурс розпочав планову та системну підготовку до виборчої кампанії.
Однак, автори законопроекту не обмежилися таким нововведенням. Для повної впевненності влади у своїх силах у проекті закону відроджена ще одна "динозаврівська" норма, яку з успіхом застосовували раніше - можливість скасування реєстрації кандидата у депутати, якщо він після отримання попередження ще раз порушив закон (пункт 7, частини 1, статті 46 проекту закону).
Як порушив, що порушив - цього закон не уточнює. Тому за подвійне, будь-яке несуттєве порушення законодавства, кандидата можна зняти з балотування. Чомусь є впевненість, що постраждалими будуть, як правило, кандидати, які знаходяться в опозиції до нинішньої влади.
Хтось скаже, що таке рішення територіальної виборчої комісії можна оскаржити у суді. Так, теоретично це вірно. Але якщо рішення комісії буде прийнято, наприклад, о 23.55 напередодні дня виборів, можливість ефективного оскарження такого вердикту стрімко наближується до нульової позначки.
Однак, не варто думати, що автори законопроекту обмежилися лише одним запобіжником.
Під "роздачу" попав навіть союзник регіоналів - партія "Сильна Україна" Сергія Тигіпка. Заблокований також системний похід на місцеві вибори для партій Арсенія Яценюка, Анатолія Гриценка, Павла Жебрівського, В'ячеслава Кириленка та інших.
Адже для того, щоб висунути на вибори своїх кандидатів (а самовисування, окрім селищних, сільських рад та сільських, селищних голів, цим законопроектом не передбачене) необхідно, щоб місцева організація партії була зареєстрована за рік до цих виборів (частина 3, статті 35 законопроекту).
Чому така дискримінація? Відповідно до закону про політичні партії та рішення Конституційного Суду від 16 жовтня 2007 року, обов'язок "кожної політичної партії забезпечити утворення та реєстрацію своїх обласних і прирівняних до них партійних організацій не менш як у чотирнадцяти адміністративно-територіальних одиницях України". І все.
Ніякої вимоги до обов'язкової реєстрації всіх міських, районних партійних організацій до цих пір законом встановлено не було. Про що і наголошував Конституційний Суд у своєму рішенні. Тим більше не встановлювалося зв'язку між реєстрацією і можливістю висунення кандидатів.
Зрозуміло, що така норма законопроекту немає нічого спільного із демократією. Просто влада захотіла обмежити виборчі можливості конкурентів. І намагається це зробити дещо антидемократичним способом.
Про те, що варто відмовитися від можливості утворення партійних блоків і експерти, і політики-практики говорили вже давно. Однак, не варто підозрювати правлячу коаліцію в турботі про необхідність партійної структуризації суспільства.
Така норма законопроекту спрямована проти іншого конкурента влади - Блоку Юлії Тимошенко. Адже в очах виборців Юлія Володимирівна, скоріше за все, асоціюється з БЮТ, ніж з своєю партією "Батьківщина".
Тим більше, неминучими є конфлікти між партнерами, коли БЮТ існує як єдине ціле у Верховній Раді, однак іде окремими партійними колонами ("Батьківщина", ПРП, УСДП) на місцеві вибори.
Пояснення друге - хто буде рахувати голоси? Як будуть формуватися територіальні виборчі комісії?
Територіальні комісії створюються Центральною виборчою комісією за поданням місцевих партійних осередків тих партії, які представлені у Верховній Раді та сформували одноосібно або у складі блоку парламентські фракції (по три кандидатури до кожної комісії - частина 1, статті 22 законопроекту).
Зрозуміло, що проблем у Партії регіонів та КПУ не буде. Однак, вони будуть у фракції, в основі яких лежать виборчі блоки, особливо у "Нашої України - Народної Самооборони" та, можливо, у Блока Литвина.
У законопроекті передбачено, що подання повинне бути підписане керівниками місцевих партійних осередків, що входять до складу блоку, та засвідчене відповідними партійними печатками (частина 7, статті 22 законопроекту).
По-перше, неминуче виникнуть складності з поданням єдиних кандидатур, наприклад, від блоку "Наша Україна - Народна Самооборона". У фракції вже давно немає єдиної політичної позиції. Кожна з дев'яти партій, які офіційно утворили блок, тягне у свій бік.
Потенційно конфліктним також є узгодження єдиних кандидатів у територіальні комісії від Народної партії та "Сильної України", які входять до Блоку Литвина.
По-друге, виникає питання: чи буде приймати Центральна виборча комісія подання, якщо воно не підписано всіма керівниками місцевих партійних осередків блоку? Наприклад, у випадку, коли одна із місцевих партійних організацій не зареєстрована за рік до цих виборів і не має власної печатки, або не згодна з поданими кандидатурами?
У законопроекті також не передбачений принцип пропорційного представлення політичних сил у керівництві територіальних комісій в цілому по Україні, на відміну від законів, що регулюють проведення парламентських та президентських виборів.
Лише констатується, що у кожній виборчій комісії голова, його заступник та секретар не можуть бути представниками однієї політичної сили. Дуже вдала норма - якраз на трьох партнерів по коаліції керівні посади гарно діляться.
Пояснення третє - а скільки ж буде виборчих бюлетенів? Вірніше, скільки їх можна надрукувати.
Відповідно до законопроекту, підприємства, які будуть друкувати виборчі бюлетені, визначаються територіальними виборчими комісіями (частина 2, статті 68 законопроекту). І навряд чи це буде поліграфкомбінат "Україна". Дорого, та й з технічної точки зору виготовити таку кількість бюлетенів різного типу в обмежені строки вкрай важко.
Так що, у найкращому випадку бюлетені будуть друкуватися в державних типографіях в областях, а у найбільш розповсюдженому - у приватних друкарнях. Хоча, в цьому є і свій позитив: люди отримають роботу, а власники прибуток. Правда, не виключено, що ці типографії будуть пов'язані з керівниками виборчих комісій, але то вже така справа.
Автора особисто більше хвилює кількість надрукованих там бюлетенів. Адже ніяких особливих систем контролю за процесом їх виготовлення, на відміну від тієї ж "України", на цих друкарнях, як правило, немає.
Обов'язок контролю за друком та знищенням відповідних друкарських форм покладається на трьох членів виборчої комісії, які належать до різних політичних сил. Наприклад, до Партії регіонів, КПУ та Народної партії. Тобто в гру вступає славнозвісний людський фактор, вплив якого у даних обставинах повинен бути максимально обмеженим.
Законопроект не передбачає типографську нумерацію виборчих дільниць у бюлетенях. Такі дані будуть вноситися вручну, що теж створює потенційні можливості для зловживань.
У законопроекті також визначено, що ступені захисту бюлетенів встановлюються Центральною виборчою комісією. Однак, виходячи з наших реалій та з розмови автора з одним із членів Центральної виборчої комісії, стало зрозуміло, що таких ступенів захисту буде два: колір бюлетеня, який буде окремим для різних видів виборів та печатка дільничної виборчої комісії. На цьому перелік ступенів захисту був вичерпаний.
Це найбільш випуклі положення законопроекту, які роблять його політично заангажованими. Водночас, в цьому документі є ще ряд приписів та норм, які мають або відверто антиконституційний, або антидемократичний характер.
Різні строки висування та реєстрації кандидатів, які балотуються за партійними списками та у одномандатних мажоритарних виборчих округах, порушують принципи рівності кандидатів. Саме про це наголошував Конституційний Суд у своєму рішенні від 26 лютого 1998 року, розглядаючи аналогічну за змістом норму діючого на той час закону про вибори народних депутатів.
Виходячи з того ж рішення органу конституційної юрисдикції, неконституційною є можливість одночасного балотування кандидатів до відповідної ради і за партійними списками, і у мажоритарному окрузі.
У день виборів виборча комісія, згідно із цим законопроектом, зможе ухвалювати рішення більшістю голосів від наявного числа членів комісії, незалежно від кількості присутніх на засіданні. Тобто, наприклад, двома голосами із трьох присутніх (за умови її повного складу до 20 осіб), що створює великий простір для зловживань.Наводити приклади таких перлин депутатської законотворчості можна і далі. Однак, виходячи навіть з того, що ми побачили, можливо зробити простий висновок: законопроект спрямований не на захист і реалізацію виборчих прав громадян, а на побудову керованої демократії в країні.
Тобто, такої політичної системи, коли при формальному збереженні демократичних процедур, результат виборів заздалегідь відомий - завжди перемагає влада.
Хто хоче більш наочно пересвідчитися у коректності такого висновку, нехай більш детально проаналізує новітню історію нашого північного сусіда.
Що залишилося у сухому підсумку
Зрозуміло, що у такому вигляді законопроект ухвалювати не можна. Але регіонали показали, що за нової влади мало рахуються із думкою журналістів, експертів та опозиціонерів. З вірогідністю 90% проект закону буде прийнятий у незмінному вигляді, навіть з недолугими, з точки зору юридичної техніки, формулюваннями.
Правда кажуть, що Арсеній Яценюк розвинув шалену активність, намагаючись домовитися про скасування норми щодо необхідності реєстрації місцевого партійного осередку за рік до виборів.
Внесення законопроекту про місцеві вибори засвідчило, що нова влада відмовилася від ідеї проведення одночасних виборів до органів місцевого самоврядування по всій країні - приблизно у 2 000 рад місцеві вибори пройдуть у інші строки.
Не буде виборів й Київського міського голови та до Київради. Регіонали розуміють, що у них сьогодні немає рейтингового кандидата на посаду голови, а максимум, що вони можуть отримати на виборах до ради - це 10% при максимальному застосуванні адмінресурсу.
Навіщо ж тоді "городити город", якщо можна поставити першим заступником голови Київської міськадміністрації свою людину і керувати Києвом без виборів?
Скорочення терміну виборчої кампанії фактично до одного місяця призведе до того, що вибори будуть більш динамічними та жорсткими. Зміняться і політтехнологічні прийоми, адже необхідно застосувати такі технології, які дають ефект у дуже короткі строки.
Без сумніву, переваги отримають політичні сили, які мають розгалужені, завчасно підготовлені до виборів структури та будуть підтримані за рахунок адмінресурсу. Фінанси теж будуть грати неабияку роль, однак ефективне їх застосування буде під питанням.
Серед кандидатів-мажоритарників у найбільш виграшному становищі будуть відомі та авторитетні для цієї місцевості персони, головною метою яких буде донесення до виборців меседжу, що вони балотуються саме у цьому окрузі.
Основне завдання для Партії регіонів і особисто для президента Віктора Януковича на місцевих виборах просте і зрозуміле - довести, що нова влада і далі користується підтримкою громадян.
Для цього треба виграти, наприклад, вибори у тих областях, де громадяни на недавніх президентських перегонах віддали перемогу Юлії Тимошенко. Тому, основна "битва" розгорнеться у Центральній Україні - Сумській, Черкаській, Кіровоградській областях.
Хоча сьогодні вже зрозуміло, що більшість у місцевих радах буде мало корелюватися із результатами виборів до них за партійними списками. Адже досвід Верховної Ради доводить, як може бути легко змінений склад більшості за рахунок індивідуалів.
А на місцевому рівні все буде значно легше - депутати-мажоритарники готовий "матеріал" для конструювання провладної більшості у зручному для можновладців форматі.
Ігор Жданов, Аналітичний центр "Відкрита політика"
