Церква і війна
Цьогорічні заходи з нагоди 65-річниці завершення Другої світової війни крім суспільно-політичного мають також релігійний, а точніше міжконфесійний вимір.
Так, принаймні усі церкви Київської традиції вважали за необхідне висловитися з цього приводу й заманіфестувати своє становище до однієї з найбільших воєн людства.
У цьому зв'язку впадає у вічі контраст в оцінках подій, які відбулися на українському терені 65 років тому.
Зокрема у посланні Священного Синоду Української Православної Церкви та відповідному привітанні Предстоятеля Української Православної Церкви - Київського Патріархату однозначно наголошується значимість перемоги над гітлерівським фашизмом, яка зупинила зло і без якої не було б сучасної Української держави.
Проте, у документі УПЦ-МП війна трактується як "Велика Вітчизняна", тоді як в документі УПЦ-КП такого визначення немає.
Принципово відмінний погляд на останню війну висловив Блаженніший Любомир у своєму зверненні від імені Української Греко-Католицької Церкви. Характерно, що саме звернення адресоване "до всіх людей доброї волі з нагоди молитов 9 та 16 травня".
Як бачимо, УГКЦ також уникає визначення "Велика Вітчизняна Війна", більше того, день 9 травня прив'язує до трагічної сторінки нашої історії, а саме 16-го травня, коли в Україні відзначається день жертв комуністичних репресій.
На відміну від православних владик, які обмежилися констатацією страшного факту та закликали вірних своїх церков до молитви і гідного пошанування ветеранів, Блаженніший Любомир запропонував, на авторів погляд, цікаву концепцію розуміння тієї страшної війни та її значення для сьогодення.
Передусім Любомир наголошує, що події 1941-1945 років мають безпосередній зв'язок із Першою світовою війною 1914-1918.
"Через спричинену нею економічну та політичну, а головно - моральну кризу, був створений сприятливий ґрунт для поширення тоталітарних ідеологій ленінізму-сталінізму, а опісля - гітлеризму. Ці два режими домінували у подіях ХХ століття.
Вони відрізнялися між собою, але й мали багато спільного. Обидва відзначилися поборюванням засад християнської моралі, намаганням понівечити людську гідність, неймовірною жорстокістю у винищуванні своїх противників через розстріли без суду, знущання в концентраційних таборах, організацію голодоморів тощо.
Спорідненість цих тоталітарних режимів виявилася у тому, що вони у 1939 році дивним чином "подружилися", поклавши початок війні, яка в 1945 році завдяки жертовності синів і дочок багатьох народів із різних континентів закінчилася цілковитою поразкою гітлеризму", - йдеться у зверненні УГКЦ.
Далі - більше. Перемогу у війні Любомир пропонує вважати "частковою", пояснюючи це тим, що "немає відчуття того, що наслідком цієї перемоги став справді глибокий і тривалий мир, бо майже вся друга половина XX століття для нашого українського народу, як і для інших сусідніх народів, була періодом нового протистояння і жорстоких випробувань".
Для аргументації такого висновку, нагадує, що після поразки нацизму союзники, які його подолали, перебували у стані ворожнечі, а в тих країнах, де панував і утвердився комуністичний режим, частина населення стала об'єктом кривавого переслідування.
Патріарх УГКЦ виділяє долі кількох груп людей, які були учасниками, або ж свідками війни.
До першої відносить тих, які маючи владу і гроші, нічого не зробили для того, щоб війна усе ж не відбулася. Вони діяли безкарно перед людьми, але не перед своїм сумлінням.
Друга, найчисельніша група - це люди, що були залякані безправною поведінкою сильних світу цього й лише намагалася вижити й уникнути переслідувань.
Однак були ті, що чинили опір "неправді й безправ'ю", були готові страждати чи навіть прийняти мученицьку смерть, захищаючи те, що уважали правдивим і справедливим.
Цих людей він називає "справжніми переможцями", оскільки вони зберегли свою людську гідність та свою віру в Бога і в правду. Їм маємо віддати належну шану. "Ми повинні дякувати Богові, що такі люди були. Вони можуть бути нашими вчителями, бо своєю жертвою нас освячують", - стверджує Блаженніший Любомир.
Отже, спільними рисами для всіх конфесій в оцінці подій Другої світової війни можна вважати вдячність Богові за її завершення, здобутий великими жертвами мир, молитовне поминання героїв та турбота про ветеранів.
Розбіжностей більше й вони мають не християнський, а здебільшого світоглядний та ідеологічний характер. Якщо оцінки війни УПЦ-МП фактично збігаються із офіційною тріумфально-переможною позицією нинішнього політичного режиму у Києві та Москві, то УГКЦ має власний, відмінний погляд.
У концепції УГКЦ немає політичних трафаретів і стереотипів, натомість наголос зроблено на "частковій перемозі", а тому можна зробити висновок, що справжньої свободи українському та іншим народам східної Європи війна не принесла.
Іншими словами, у питанні оцінок Другої світової війни немає одностайності не лише серед істориків і політиків, але й церков, які вважають себе спадкоємцями колись єдиної Київської Церкви. Це вказує лише на те, яку глибоку рану завдала війна насамперед свідомості нашої нації.
Як її лікувати? УГКЦ запропонувала не світський, а християнський погляд на проблему війни. Можливо саме він стане цілющим бальзамом.
Богдан Червак, парафіянин Церкви Святого Миколая Чудотворця, на Аскольдовій Могилі, для УП
