Погляд на перспективи світу

Що таке перспектива?

Перспектива існує не повсюдно, не завжди і не для всіх. Перспектива не існує сама по собі як майбутній час, який обов'язково настане. Тільки завдяки тому, що буде майбутнє, і в майбутньому "якось воно буде" - оте "якось" ще не є перспективою.

"Якось" може взагалі перекреслювати те, що є зараз, а отже "якось" дуже рідко буває перспективним.

Перспектива пов'язана з особливим зусиллям по її створенню. Якщо перспектива спеціально не створюється, то вона сама по собі і не виникає, навіть якщо ми не сидимо склавши руки, а діємо.

Самих дій, навіть орієнтованих на майбутнє, для перспективи не достатньо: потрібно, щоб такі дії взаємодіяли з майбутнім і збагачували його смислами.

Ми маємо у світі досить розвинуту футурологію, але теорія футурології виникає тільки зараз як спроба концептуалізації двох типів футурології (прогнозної та креативної) та різних підходів кожного з них. Саме урізноманітнення футурологічних традицій протягом ХХ століття зумовило виникнення теорії футурології.

Футурологія це не всяке майбутнє, а лише таке, яке якимось чином впливає на наше теперішнє і корегує його по відношенню до себе. Якщо уявити теперішнє як деяку точку в часі, то змістовна структура перед нею є передфутурологічним горизонтом, а змістовна структура після неї є футурологічним горизонтом.

Перспектива є співвіднесенням змістовної структури передфутурологічного горизонту зі змістовною структурою футурологічного горизонту.

Різні перспективи розрізняються за своєю силою. Коли змістовна структура теперішнього розвивається та посилюється в майбутньому, можна говорити про позитивну перспективу. Коли змістовна структура теперішнього зберігається, але стає вторинною, маргінальною чи нестійкою, можна говорити про негативну перспективу.

Коли змістовна структура теперішнього взагалі знищується в майбутньому, можна говорити про безперспективність.

Перспектива розрізняється також за тими змістовними способами, якими ми можемо структурувати перед- чи футурологічний горизонти. Такі способи структурування називаються окремими смислами перспективи. Наприклад, може мати чи не мати перспективний смисл який-небудь напрямок нашої діяльності чи яка-небудь група людей, ціла країна або навіть цілий світ.

Коли наприклад, хтось будує своє майбутнє з точки зору кар'єри, але футурологічний горизонт буде пов'язаний зі створення його сім'ї, то це означатиме, що кар'єра має негативну перспективу, а сім'я - позитивну.

Відтак "кар'єра" і "сім'я" це різні смислові перспективи, які мають різну силу перспективи.

Отже неодмінною складовою частиною роботи з перспективою є футурологія. Люди, які футурологією не цікавляться, які водночас не вивчають минуле і теперішнє, не можуть нічого знати про перспективу.

Які перспективи має нинішній світ?

Таке питання виникало завжди в історії людства, але увагу воно привертало лише в часи кризи. Нинішній світ має негативну короткотермінову перспективу, та безперспективність на більш довгий термін.

Це означає, що нас чекають зміни не просто якихось аспектів життя чи зміни рівня розвитку технологій, а принципові зміни самого способу нашого життя у світі і самого світу як такого.

Перш за все, перспективність світу визначається продовженням його існування. Як не дивно, існування світу залежить визначальним чином від перспективності людства. Коли людська цивілізація бачить позитивну перспективу, жодні космічні чи глобальні катастрофи, війни чи епідемії не можуть зруйнувати світ.

І навпаки, в часи кризи світ дуже вразливий, бо людство, що втрачає перспективу, витрачає дуже мало зусиль на подолання будь-якого можливого руйнування світу.

Культурна антропологія в світі дуже розвинена, а от теорія цивілізаційної антропології створюється лише зараз як спроба концептуалізації процесів виникнення, розвитку, кризи, занепаду та відновлення розвитку цивілізацій.

Отже існування світу визначається соціальною енергетикою людства в цілому. Соціальна енергетика має дуже диференційовану силу перспективи. Існують доміновані системи мотивацій, де якась одна мотивація домінує, і диверсифіковані системи мотивацій, де різні мотивації вважаються рівноправними. Перші є основою конкурентних цивілізацій, другі є основою неконкурентних цивілізацій.

Сьогодні ми маємо найбільш розповсюджені у світі саме конкурентні цивілізації, де основою є доміновані системи споживчих мотивацій.

Доміновані системи мотивацій забезпечують різкий та доволі нетривалий з історичної точки зору (до 500 років) злет соціальної енергетики і відповідно інтенсивний розвиток конкурентних цивілізацій, і таке ж швидке падіння їх соціальної енергетики і тривалу кризу.

Диверсифіковані системи мотивацій забезпечують повільний і тривалий розвиток неконкурентних цивілізацій, що переривається короткими кризами.

Зіткнення конкурентних і неконкурентних цивілізацій змушує другі змінюватися, стаючи частково або повністю конкурентними. Яскравий приклад - зіткнення неконкурентної цивілізації Індії та конкурентної цивілізації Британії в ХХ столітті, яке змусило Індію змінити структуру своєї цивілізації від повністю неконкурентної до частково конкурентної, запровадивши доміновану систему мотивацій.

Це відбувалося впродовж всього ХХ століття: руйнувалися диверсифіковані системи мотивацій, руйнувалися доміновані системи мотивацій, що засновані на ідеалістичних мотиваціях колективного виробництва, посилювалися доміновані системи мотивацій, що засновані на матеріалістичних мотиваціях індивідуального споживання.

Демократія, що дозволяє більшості нав'язувати решті свої домінуючі мотивації, підходила для цього процесу щонайкраще, і тому поступово захоплювала світ. І от настала криза.

Доміновані системи споживчих мотивацій та засновані на них конкурентні цивілізації мають негативну перспективу. Супроводжуюча їх демократія безперспективна. Традиційна держава, як спосіб політичного примусу до домінуючої мотивації, має негативну перспективу.

Соціальна енергетика людства зазнає падіння, і її зростання не може бути відновлене всередині процесу споживання і політичних режимів демократії з використанням інструментів традиційних держав.

Водночас перспективи науки та технології не є самодостатніми. Як тільки соціальна енергетика зменшується, традиційні держави втрачають довіру як інструменти випрацювання такої енергетики, виявляється, що наука і техніка були лише реалізацією цілей домінуючих мотивацій.

Виявляється, що наука і техніка могли працювати лише для створення комфорту та безпеки. І коли такі мотивації втрачають привабливість, підтримувати розвиток науки і техніки здатні лише мотивації перемоги у війні.

Які перспективи нового світу?

Коли ми намагаємося уявити собі новий світ, ми маємо відмовитися від багатьох уявлень, що породжені нинішнім світом. Людині, яка звикла до демократії чи до послуг традиційної держави, дуже важко уявити, що світ з якимись іншими політичними режимами і типами держав може бути набагато більш перспективнішим, ніж звичний для неї.

Тим не менше це так. Позитивна перспектива завжди існує, якщо ми готові змінювати свої уявлення і осмислювати її через ці нові уявлення. Того, хто не навчиться це робити, чекає дезорієнтація, депресія і соціальне банкрутство.

Вже давно існують доволі різноманітні і популярні футурологічні прогнози, а от конструктивна футурологія створюється лише зараз як спроба концептуального моделювання світу на основі творення несуперечливої системи постулатів нового світу.

Новий світ забезпечуватиме диверсифіковані системи мотивацій у державах та країнах різних типів, всередині різних конфігурацій політичних режимів поліархії. Ми розглянемо тільки деякі процеси, що матимуть позитивну перспективу: фрагментація, диференціація держав та країн, розподілений суверенітет.

Фрагментація. Цей процес іде на заміну процесу традиційної регіоналізації, коли основу світу складали національні країни-держави, які об'єднувалися в різні сукупності.

Фрагментація означає дефрагментацію і наступну рефрагментацію традиційних країн не територіально, а топологічно, а також диференціацію типів держав, які більше не збігаються з країнами територіально. Геополітика перетворюватиметься на тополітику.

Цей процес означає, що різні типи мотивацій, які забезпечують ефективне соціальне існування самоуправних громад, породжуватимуть топологічно фрагментовані країни. Різні за здатністю до самозабезпечення країни матимуть різний рівень фрагментації.

Диференціація держав та країн. Цей процес означає зміну ролі та функцій держав, передачу більшої частини функцій держав корпораціям. Держави перестають бути універсальними і диференціюються. Можна спрогнозувати такі типи держав: архаїчні, мережеві, функціональні.

Архаїчні держави будуть існувати в перехідний період як держави, які поступово втрачатимуть частину своїх функцій. Наприклад, коли в державі руйнується судова влада, вона може не відновлюватися, при цьому виконання судових функцій може передаватися судовим органам інших держав чи спеціально створеним для цього судовим корпораціям, які надають такі послуги по всьому світу.

Мережеві держави являють собою повноцінні держави, що надають доволі багато державних функцій фрагментам територій, які є частинами колишніх національних держав-країн, розміщені в різних частинах світу і являють собою світову мережу з тим чи іншим рівнем територіальної фрагментації.

Мережеві держави не прив'язані до якоїсь однієї території і мають мережеву топологію.

Функціональні держави це держави, що забезпечують виконання якоїсь важливої для багатьох людей функції, в яких більшу частину суверенітету забезпечують інші держави або спеціально створені для цього корпорації.

Країни теж диференціюються. Вони перестають бути цілісними та універсальними. Можна спрогнозувати такі типи країн: архаїчні, анклави та домени.

Архаїчні країни будуть існувати в перехідний період як країни, які втрачають свою традиційну основу - національно-культурні, мовні та чіткі територіальні межі. Полікультурність, багатомовність та територіальна фрагментація - процеси, що відбуватимуться незалежно від спротиву, який їм безумовно буде чинитися.

Анклави це країни, основу яких становлять самозайняті та самоуправні спільноти, суверенітет яких забезпечує одна чи група корпорацій, які мають локальний чи світовий характер діяльності.

Домени це країни, основу яких становлять спільнота, що має функціональну діяльність. Прообразом домену для України може бути Крим, де є чітка функціональна діяльність - забезпечення відпочинку та розваг раз на рік для відпочиваючих.

Зараз вже можна чітко спрогнозувати існування таких країн-анклавів: освітніх, торгівельних, технологічних, ресурсних, а також існування країн-доменів: відпочинку та розваг, природних заповідників, військових баз, тощо.

Архаїчні держави якийсь час будуть збігатися з архаїчними країнами, але при цьому перебуватимуть у стані руйнації. Базовий процес рефрагментації буде пов'язаний з організацією мережевих держав щодо анклавів.

Функціональні держави будуть пов'язані з мало поширеними доменами та потребуватимуть послуг інших держав та спеціалізованих корпорацій на обслуговування різних частин суверенітету громадян своїх доменів.

Розподілений суверенітет. Від традиційних держав, які збігалися з національно та культурно організованими країнами, відбувається перехід до держав, які забезпечують тільки частину суверенітету, наприклад, військовий та поліцейський захист,.

Інші частини суверенітету, як от економічний, культурний, суспільний, інфраструктурний, духовний, забезпечуються іншими державами чи корпораціями, що на цьому спеціалізуються.

Так виникає розподілений суверенітет, який втрачає цілісність, стає розрізненим топологічно та типологічно, забезпечується різними державами та корпораціями. Такий розподілений суверенітет пов'язаний з розподіленим громадянством, що теж більше не є цілісним, відтак існує уявлення не про подвійне громадянство, як це буває зараз, а про часткове громадянство.

Держави більше не мають конституцій, з кожним умовним громадянином укладається конституційна угода на певний термін дії, де визначається який обсяг податків і за які саме функції сплачує громадянин.

Якщо держава перестає ефективно забезпечувати якісь функції, угода на наступний термін дії укладається з іншою державою чи корпорацією. Це буде можливо, оскільки більшість держав матимуть мережевий, не прив'язаний до території, характер, а спеціалізовані корпорації надаватимуть свої послуги по всьому світу.

Коли і як для нас настане новий світ?

Може здатися, що все це опис далекої перспективи, і нас це безпосередньо не торкнеться. Водночас майбутнє настає дуже швидко саме після кризи. Найбільш сприятливою для нас є перспектива поступового переходу до нового світу.

Але світова еліта, демонструючи явну і радикальну неадекватність викликам нинішньої кризи, робить поки що все для того, аби перехід до нового світу відбувся саме через світову війну, як це було після першої та другої світових криз ХХ століття.

В Україні ці процеси помітні дуже рельєфно.

Судова влада, наприклад, зруйнована настільки, що українські великі корпорації тишком-нишком намагаються судитися за межами країни. Надання державою традиційних функцій стало для громадян настільки дорогим та неефективним, що припинення навіть формального існування держави це лише питання часу.

Корупція української держави оптом і вроздріб виглядає як тренд нового світу. Хоч це може здатися смішним, боротися з корупцією означає боротися з трендом майбутнього. Чим більша корупція держави, тим ближче майбутнє

Водночас наші чиновники можуть брати хабарі лише в нинішньому світі, але беручи їх, вони наближають той світ, в якому їх послуги будуть нікому не потрібні, бо вони неякісні.

Неадекватність наявної конституції на тлі неспроможності створити ефективну політичну систему довели процес втрати довіри громадян до держави до критичної межі.

Політичний клас країни свідомо відмовляється від творення цілісного культурного, економічного та суспільного суверенітету і ставить під питання політичний суверенітет.

Україна давно вже живе в режимі розподіленого суверенітету. Фрагментація країни це лише приведення топології країн у відповідність до функціонального розподілу суверенітету між різними державами.

Україна може бути однією з перших країн, де почнеться світовий процес дефрагментації.

Нам глибоко байдуже до футурологічно некомпетентного правлячого класу, бо він безперспективний і перспективи не прагне.

Мова йде лише про уникнення дезорієнтації тими, хто шукає перспективи.

Тут було зроблено спробу показати описані процеси не як катастрофу, а як позитивну перспективу. І якщо для появи позитивної перспективи потрібно змінити наші уявлення про новий світ, то чому б це не зробити?

Сергій Дацюк, для УП