Привітавши українську "стабільність", ЄС переступив через власні цінності
Нещодавно Україну відвідала делегація депутатів фракції Прогресивного Союзу соціалістів і демократів Європейського Парламенту на чолі з заступником голови цієї фракції Адріаном Северином, за участі євродепутатів Марека Сівєца та Крістіана Вігеніна.
Зустрічаючись із представниками нової влади, європейські гості всіляко вітали запровадження внутрішньополітичної стабільності в Україні та висловлювали позитивні очікування щодо нового етапу взаємин між Україною та ЄС.
Стабільність vs. верховенство права
Мене серйозно непокоїть той факт, що прагнучи стабільності всередині України, Європейський Союз став на шлях компромісу з власними фундаментальними цінностями, зокрема верховенством права.
Адже 5 років тому для всього світу представники саме сьогоднішньої української влади уособлювали загрозу демократичним цінностям - утискаючи свободу слова, переслідуючи журналістів, порушуючи права людини, в тому числі, право на волевиявлення шляхом фальсифікації виборів президента України 2004.
І сьогодні, на жаль, нинішня влада ігнорує принцип верховенства права. Прикро, що створення нової коаліції, всупереч Конституції, та нелегітимно призначений уряд були сприйняті як ознаки внутрішньополітичної "стабільності" та переконали деяких європейських політиків щодо надійності побудови передбачуваних прагматичних взаємин із цією владою.
Така "стабільність", не може бути виправданням наруги над верховенством права, яке є одним з фундаментальних принципів Європейського Союзу.
Хіба сьогодні хтось ставить під сумнів внутрішньополітичну стабільність в Росії, Ірані чи Північній Кореї? Але чи віддані ці країни демократичним цінностям прав людини та верховенства права, які сповідують держави Європейського Союзу і НАТО?
Чи можливо побудувати з цими країнами передбачувані та надійні відносини? Чи існує там свобода слова, волевиявлення або захист прав меншин?
Чи можуть країни, що знаходяться поряд, спокійно покладатися на принципи міжнародного права та почуватися в безпеці?
Російська агресія проти Грузії у 2008 році, свавільне придушення протестів проти результатів виборів президента в Ірані в червні 2009, численні переслідування журналістів та правозахисників в Росії, невпинне нарощення ядерного потенціалу в Північній Кореї, Ірані, та безліч інших фактів свідчать, що жодна внутрішньополітична стабільність аж ніяк не є запорукою демократичності та надійності країни в системі міжнародних відносин.
І навпаки, відсутність політичних дебатів всередині країни є тривожним дзвіночком для міжнародної спільноти.
Тому, для України є неприйнятною модель запровадження стабільності оминаючи демократичні принципи. Навпаки, саме верховенство права та повага до чинної Конституції повинні стати запорукою досягнення та утвердження внутрішньополітичної стабільності.
І представникам ЄС, які часто говорять, що політикам в Україні потрібно навчитись "грати не правилами, а за правилами", варто підтримати незворотність демократичних перетворень та не допустити конституційного перевороту, який зараз відбувається в нашій державі.
Євроінтеграційний стартовий майданчик нової влади
Нове керівництво України отримало дуже високі стартові позиції для подальшого розвитку взаємин з Європейським Союзом.
Скасування Україною візового режиму для громадян ЄС у 2005 році стало одним з перших реальних кроків назустріч Євросоюзу. Такий жест був свідомо запроваджений як свідчення наших євроінтеграційних прагнень. Таким шляхом пройшли всі країни - нові члени ЄС.
Безумовно, ми чітко усвідомлювали, що безвізовий режим для українців одночасно не буде введений, проте це продемонструє нашу відкритість і бажання працювати над конкретними завданнями.
І ми вірили, що одного дня наші громадяни також зможуть подорожувати об'єднаною Європою без візових обмежень.
Україна отримала реальну вигоду навіть від одностороннього скасування візового режиму - європейці відкрили для себе незвідану досі країну. Наша держава отримала значний економічний поштовх від збільшення потоку туристів, запровадження нових авіасполучень та можливостей розвитку національного рекреаційного сектору.
Якщо до скасування віз Україну щорічно відвідувало 4,7 мільйонів громадян ЄС, то у 2008 році ця цифра вже становила 9,3 мільйони.
Зважаючи на те, що за статистикою кожен громадянин Євросоюзу в середньому витрачає в Україні щодня 106 доларів США та припустивши, що кожен гість з ЄС проводить в Україні приблизно 2-3 дні, отримаємо до трьох мільярдів доларів додаткових фінансових вливань в нашу економіку.
Нам часто закидають, що скасувавши візовий режим ми позбавили бюджет 30-ти мільйонів доларів, які українські консульські установи за кордоном отримували від візових зборів.
Та я переконаний, що додаткові надходження до бюджету шляхом стягнення податків з продажу товарів та послуг на суму 3 мільярди доларів щорічно, набагато перевищують 30 мільйонів недоотриманих консульствами.
До речі, сьогодні важко було б уявити позитивне рішення щодо проведення Євро-2012 в Україні, якщо б на момент розгляду україно-польської заявки, в Україні існував би візовий режим для громадян ЄС.
У відповідь на нашу ініціативність, Євросоюз у жовтні 2008 погодився розпочати "безвізовий діалог" з Україною, метою якого є впровадження Дорожньої карти набуття безвізового режиму та досягнення скасування віз для українських громадян вже у найближчі роки.
Станом на кінець 2009 року Європейський Союз був визначений як найбільший торгівельний партнер нашої держави, частка якого у загальному зовнішньоторговельному обороті України склала 31,01%.
Прикладом реальних результатів відносин України та Європейського Союзу є постійний приріст прямих іноземних інвестицій з ЄС.
Навіть у кризовий 2009 рік приріст прямих іноземних інвестицій з країн-членів Євросоюзу склав 3,2 мільярди доларів сягнувши 31,35 мільярдів доларів. А це 78,3 % від загального обсягу прямих іноземних інвестицій.
Проте, одним з найбільш вагомих успіхів європейської інтеграції України за останній час став прогрес у переговорах щодо Угоди про Асоціацію (УА) між Україною та ЄС.
Цей якісно новий формат відносин прийде на зміну існуючій Угоді про партнерство та співробітництво, на кшталт того, що свого часу було запроваджено з країнами Вишеградської групи та Балтії для їх повної інтеграції в Євросоюз.
На сьогодні, балканські країни, які випереджають Україну за темпами свого наближення до членства в ЄС, виконують подібні Угоди про стабілізацію та асоціацію.
Отже, в процесі переговорів щодо Угоди, які тривають з 2007 року, на експертному рівні погоджено переважну більшість розділів УА, за винятком розділу про створення Зони вільної торгівлі. Ця частина переговорів розпочалася лише після вступу України до СОТ у лютому 2008 році.
Завдяки наполяганням української сторони, назву Угоди було закріплено саме як "Угода про асоціацію"; та погоджено, що майбутні відносини між Україною та ЄС розвиватимуться на принципах "політичної асоціації та економічної інтеграції".
Переговорний процес щодо угоди також містить діалог з метою запровадження безвізового режиму, що буде відображене у тексті відповідних розділів УА.
Втім, для консолідації всього політикуму та суспільства задля реалізації європейської інтеграції нам дуже бракувало стимулу з боку ЄС, а саме - визначення перспективи членства.
Така прерогатива, була надана країнам Східної та Центральної Європи, які успішно здійснили необхідні перетворення на шляху до членства в ЄС в кінці 90-тих та на початку 2000-них років.
У випадку України, звісно ж, ніхто не заперечував її права на приєднання до Євросоюзу у разі виконання нею всіх Копенгагенських критеріїв. Але риторика європейських політиків довго не містила чіткого визнання реальної європейської приналежності України.
Великою мірою, це також було наслідком неспроможності ЄС абсорбувати таку велику країну як Україна після низки розширень 2004 та 2007 років.
Але сьогодні лише завдяки нашій відданості демократичним цінностям, зокрема під час виборів 2006 і 2007 років, утвердженню свободи слова, отриманому статусу країни з ринковою економікою, членству в СОТ, відміні візового режиму, сумлінному виконанню Плану дій Україна-ЄС та інших існуючих механізмів співпраці, ЄС визнав право України подавати заявку на членство у резолюції Європейського парламенту від 25 лютого 2010.
Дана резолюція є потужним стимулом для української влади реалізувати курс на євроінтеграцію. Проте цей стимул аж ніяк не є авансом сьогоднішньому українському істеблішменту, а скоріш - визнання вже здійсненої попередниками роботи та отриманих результатів.
Борис Тарасюк, голова Комітету ВР з питань європейської інтеграції, голова Народного Руху України, директор Інституту Євро-Атлантичного співробітництва, для УП
