Стратегічні промахи Тимошенко
Якщо жінки очолюють уряд, то держава в небезпеці, оскільки вони діють не за вимогами загальності, а за випадковими схильностями і думками.
Георг Гегель
Молода, амбіційна, з швидким розумом і нестримним польотом думки – Тимошенко з перших кроків її перебування у політиці зразу ж викликала до себе інтерес.
Тоді здавалася, що вона є саме тією новою політичною силою, яка зможе провести Україну шляхом, що не був би безпосередньо пов’язаним з тим протистоянням комуністичного і капіталістичного, в якому ми всі опинилися після розпаду СРСР.
І до того ж – тоді вона ще не нехтувала Інтернетом, а тому при бажанні з нею, чи з її політ технологами, можна було напряму поспілкуватися під час конференцій, що проводилися в той час на її сайті.
От в лютому 2004-го на одній з них автор і спитав: "А чи збирається шановна пані після свого приходу до влади зайнятися проблемою світових кризових явищ, які, по-суті, продовжуються з часів розпаду СРСР?".
Мова тоді йшла ще не про економічну, а більше про духовну і ідеологічну кризи. Але одне неодмінно слідує за іншим – і результат, як бачимо, не забарився.
Відповідь ж тоді отримав приблизно таку: "Нам би з Кучмою розібратися, а там вже як Бог дасть". От він і дав. Що саме – пояснювати не треба: економіка, що живе з одного тільки експорту металу, і колишній зек у президентах.
І коли кадрові військові на інавгурації присягають йому на вірність, це у мене викликає дещо дивне, навіть фантасмагоричне, як у фільмах Хічкока, відчуття.
Здається, щось не так... І якщо політична діяльність Тимошенко призвела саме до такого результату, то напевно варто поглянути тепер на те, якими були її помилки.
Тим більше, що всі вони цілком закономірні й передбачувані – так що цілком очікувано утворюють собою саме ту послідовність нібито випадкових збігів, наслідки яких ми бачимо тепер.
Нерозуміння кризових явищ, що відбуваються в світі
Попри всі недоліки, освіту, хоч якесь житло, роботу й медичне забезпечення СРСР своїм громадянам гарантував – жодна з капіталістичних систем навіть близько не змогла зрівнятися з цим.
Але натомість вони пропонували інше – можливості для розвитку найбільш ініціативних.
Так між цими двома системами й виникла певна конкуренція, необхідність доводити один одному свої переваги, яка й стимулювала розвиток всього світу і яка щезла після розпаду радянської держави.
Нерозуміння закономірностей розвитку державних систем
Світ розвивається циклічно-поступально. До того ж – на планеті існує обмежена кількість ресурсів і ринків збуту. Незалежною від цих процесів є тільки закрита, відокремлена від інших економіка (Іран, Північна Корея, частково – Білорусь).
Тому роль держави здебільшого зводиться до регулювання її відкритості та до вміння використовувати власні відтворювані ресурси та джерела енергії.
Другим важливим її завданням стає здатність підтримувати розвиток своїх громадян, так як без них вона просто не існуватиме.
По-третє – держава як система буде існувати лише тоді, коли буде спроможною не просто реагувати на розвиток світових процесів, але й передбачати їх.
Ну і наостанок. Добре ще було б, якби країна була здатною утилізувати відходи своєї життєдіяльності, щоб в кінці-кінців не потонути у власному ж смітті. Про останнє, правда, прем’єр-міністр якось згадувала, але не більше того…
Відсутність організаційної структури партії, її кадрової політики
Будь-яка система потребує структури управління, але говорити про неї стосовно БЮТу, напевно, просто смішно – всі рішення Тимошенко приймає або одноосібно, або й взагалі невідомо хто.
Більшість же членів БЮТ і партійців "Батьківщини" живуть тільки одним – надією на те, що "Юлія Володимирівна в нас розумна, вона якось сама викрутиться". Цього разу – не викрутилася. Один чоловік ніяк не зможе замінити собою всю команду, а тому й якість прийнятих рішень теж виявилася відповідною.
Про якусь можливість пошуку і генерації ідей щодо розвитку своєї політичної сили, про наявність тих зворотних зв’язків, які б гарантували здатність до виконання нею поставлених цілей чи можливість їхнього вчасного коригування та про такі механізми оновлення кадрів, які б відбирали кращих, активніших та розумніших, але не тих, хто прагне жити за рахунок інших, казати й близько не доводиться.
Підбір оточення за радянським принципом
В СРСР компартійні начальники підбирали собі замів завжди за одним принципом – гірших за себе, таких, які б не становили їм конкуренції. До чого це призвело – відомо. Аналогічного принципу дотримується і Тимошенко, усуваючи усіх своїх суперників.
Так, відсторонивши з політичного життя Олександра Зінченка, вона сама підготувала передумови свого програшу. Він, напевно, не допустив би провальної рекламної компанії "Вона працює".
Прем’єр-міністр за визначенням зобов’язаний працювати на людей, а тому акцентування на цьому породило якраз зовсім інші відчуття – що може бути й навпаки. До того ж керівник уряду живе за гроші платників податків – так що скоріше це вони працюють на його утримання, а не навпаки. "Вони" працюють, а "Вона" – користується напрацьованим.
Невміння працювати з протилежностями
В політиці, як і в реальному житті, можна або дотримуватись якоїсь однієї лінії розвитку, або намагатися працювати з протилежними уявленнями, максимально прагнучи до об’єктивного й всебічного розгляду дійсності. Краще – друге.
Тому принцип "ніколи не кажи ніколи" в політиці ще вірніший, ніж зазвичай. Категорично відстоюючи лише якусь одну систему цінностей, принижуючи і знищуючи тих своїх конкурентів, що не погоджувалися з її поглядами, Тимошенко сама відрізала собі всі можливі шляхи до відступу чи до якихось компромісних союзів.
За таких умов, теперішня недовіра до неї з боку, скажімо, Яценюка чи Тигіпка – явище цілком закономірне.
Невизначеність ідеології
В грудні 2005-го БЮТ оголосив про взяття за основу ідеології солідаризму. Проте ця ідеологія так і не змогла пояснити за рахунок чого мають виникати ці солідарні прагнення між роботодавцями та найманими працівниками, якщо насправді дуже часто їхні інтереси є діаметрально протилежними.
З цієї точки зору, навіть позиція ПР і то виглядає набагато більш привабливою, оскільки Регіони поступово перетворюються в класичну консервативну партію за зразком США. Там за консерваторів теж голосують переважно металурги і шахтарі, які від їхньої перемоги і справді часто отримують певні дивіденди.
Проте солідаризм дійсно містив в собі два цілком позитивних явища, які і забезпечували політичну підтримку Тимошенко:
- ставка на продуктивні верстви населення – ті, які створюють національні багатства країни, наповнюють бюджет, а не споживають його;
- прагнення до пошуку нових шляхів розвитку держави, відхід від дихотомії захід-схід, Росія-Європа.
Ставка на непродуктивні верстви населення
Проте дуже швидко зміна ідеології відзначилася в переході від підтримки продуктивних верств населення, які й привели в свій час Тимошенко до влади, до підтримки тих, хто живе за рахунок держави.
Одні створюють національний продукт, інші – його споживають.
Не можна бездумно роздавати кошти, якщо ми не збільшуємо обсяг національних багатств, якщо не створюємо кращих умов праці для продуктивної частини населення. І це, до речі, стосується не лише ідеології, але й реальної економіки.
Нехтування реальними інтересами людей
В соціальній психології існує теорія соціального обміну: "ти мені, я – тобі". От тільки щоб вона працювала, треба справді розуміти прагнення іншого. Наприклад, киянам на виборах мера в 2008-му році, на думку автора, було абсолютно байдуже, як саме буде продана їхня земля: приховано чи на аукціонах – в будь-якому разі вони її не отримають.
Так само, як не отримав ніхто з нас ні копійки ні з Криворіжсталі, проданої за 4 мільярди гривень, ні – за 24! І ті, і ті гроші успішно розікрали. Продавати стратегічні ресурси – підприємства і землю – можна лише створюючи нові ресурси, наприклад, будуючи нові заводи, але не проїдаючи гроші, отримані за них.
Невміння уникати ненависті
Йдучи в політику людина фактично пропонує себе іншим людям. Як управлінця, менеджера чи творця ідей розвитку. Тому й мусить рахуватися з уподобаннями народу.
Або тоді – не йти. До того ж в силу різних психологічних захистів люди взагалі схильні переносити свої невдачі в житті на когось іншого. В тому числі – і на політиків.
А тому ідея Юлії Володимирівни демонструвати свій дорогий і невідомо за які кошти куплений одяг була явно не найкращою. Як і ідея зациклитися на одній-єдиній зачісці тільки тому, що це придумав колись якийсь з її політтехнологів.
Не кажу вже про невміння визнавати і виправляти свої помилки, що теж цілком природно викликає в людей лише недовіру, якщо вже й не більш негативні відчуття. Мені наприклад цікаво, хто був покараний за програні київські і тернопільські вибори?
Чому тоді не було проведену чистку в БЮТ, як це пропонував Портнов? Які висновки зроблять зараз?
***
Перемога Віктора Януковича фактично ознаменувала собою смерть іменних блоків. Що далі? Який шлях обере Юлія Тимошенко тепер?
Знайде в собі сили відмовитися від таких же претензій на власну унікальність, які привели до поразки Віктора Ющенка чи й далі намагатиметься відстоювати ідею свого месіанства, повторюючи все ті ж його та й свої власні помилки?
Ігор Лубківський, для УП
