Парламентська модель загрожує Україні
Парламентська республіка в Україні неприйнятна з суто практичної точки зору
Успішні парламентські республіки Європи як умову свого існування передбачають високу політичну культуру партій. Чи можемо говорити про те ж саме стосовно українських партій?
У парламентських республіках партії утворені на ідеологічному базисі. Вітчизняні політичні організації сформовані, здебільшого, під лідера (у разі його сходження з політичного небосхилу партія відходить у тінь або занепадає), бізнесову групу чи конкретного олігарха.
Партії ж з усталеними ідеологічними традиціями (комуністи, соціалісти, рухівці) поступово зійшли на узбіччя активних політичних процесів, змаргіналізувалися. Водночас в Україні залишаються несформованими такі політичні ідеології, як консерватизм та лібералізм.
У парламентських республіках вибори проходять за демократичними, відкритими процедурами, зрозумілими суспільству. В нашій країні, де на сьогодні діє імперативний мандат при закритих партійних списках, вибори таких умовах не можна вважати демократичними.
Тому запровадження "чистої" парламентської форми правління в Україні у нинішніх реаліях буде спробою двох найбільших політичних сил на найближчі роки поділити всю владу на двох, заздалегідь переділивши ключові державні посади.
Звісно, інтереси виборців при цьому враховуватися не будуть. Адже вихідним буде те, що новоутворена "абсолютна" більшість у вигляді коаліції ПР і БЮТ у цьому ж складі Верховної Ради запровадить мораторій на парламентські вибори до 2012 року та вибере Президента у залі під куполом, скасувавши право народу обирати Главу держави на прямих загальних виборах.
З точки зору конституційної теорії та практики парламентська форма державного правління закладає єдність законодавчої та виконавчої влади, однак при цьому значною мірою нівелюється принцип поділу влади.
Діяльність парламентської більшості, а відтак і всього парламенту, фактично спрямовується урядом, до складу якого входять чільні представники відповідних політичних партій, і полягає у законодавчому і кадровому "обслуговуванні" уряду, своїх партійних лідерів.
Тому вельми помилково розглядати парламентську форму державного правління як взірець демократії, чи хоча б влади багатьох народних представників, адже вся політика визначатиметься вузькою групою партійних лідерів, або ще гірше – їх "грошовитих" замовників (олігархів).
Парламентська республіка в Україні є неприйнятною з історичної та ментальної точки зору українського народу
В історичній ретроспективі український парламентаризм не був успішним. Політика Центральної Ради, а пізніше "колегіальна диктатура" Директорії та діяльність Конгресу Трудового Народу відзначалися еклектизмом, дезорганізацією та відвертим популізмом. Хоча Центральна Рада ретельно дотримувалася демократичних процедур, а її керманич М.Грушевський не зловживав особистим авторитетом, в загальному підсумку український парламентаризм виявився катастрофічним за своїми наслідками.
З давніх часів Б.Хмельницького, П.Орлика і до гетьманату П.Скоропадського у ХХ столітті відносно дієвим в Україні було лише автократичне правління. Майже всі дослідники політичної історії України погоджуються з тим, що український демократизм був ефективним лише за організаційної підтримки "єдиноначальства".
В умовах парламентської республіки етнокультурний розкол України на Захід і Схід створить ефект маятника на урядовому рівні. Політичні коливання тактичних пріоритетів в уряді є цілком нормальними, проте в парламентарній Україні вони можуть обернутися коливаннями урядових стратегій. Відтак, наша країна ризикує розірватися між спокусою євроінтеграції та принадами геополітики Росії. Навряд чи подібну роздвоєність може витримувати тривалий час будь-яка держава.
Як показують соціологічні дослідження, народні симпатії в нас схиляються до президентської республіки. Народ виступає й за пряме обрання президента країни. Отже, не варто ігнорувати інтуїцію народу, на яку саме в таких питаннях можна покластися. Крім того, всенародно обраний Глава держави не погодиться бути політичною "лялькою". Одержавши легітимацію від мільйонів громадян, він завжди буде активним.
Парламентська республіка в Україні є неприйнятною з геополітичної точки зору розвитку української державності
Бізнесові кола в сучасних країнах, що розвиваються, тяжіють до демократичних структур, але з елементами централізації й авторитаризму, що пояснюється необхідністю концентрації влади з метою мобілізації національних ресурсів для подолання цивілізаційної відсталості.
Сучасною тенденцією розвитку конституційного права є встановлення не стільки чистих (парламентська, президентська), скільки гібридних (напівпрезидентська, частково парламентська) форм правління. При цьому вкраїнах, які не мають сталих традицій державотворення, частіше встановлюється президентська або напівпрезидентська форма правління.
Загалом, парламентські республіки (Італія, Німеччина, Португалія, Болгарія, Угорщина, Чехія, Індія) поширені в світі значно менше, ніж республіки президентські. Напівпрезидентські та президентські республіки є в Азії та Європі, вони домінують у США, Латинській Америці та на Африканському континенті.
Хоча не лише США, Франція, Велика Британія, Японія чи Канада, а й такі країни, як Угорщина, Латвія, Молдова, Румунія та Чехія, мають полікратичну форму держави (тобто державні органи формуються в них демократичним шляхом, існує поділ влад, система стримувань і противаг, забезпечується баланс інтересів центру і регіонів, гарантуються права людини й основоположні свободи), проте у випадку молодих демократій останні зазнають на собі сильного впливу корпоративно-олігархічних структур, яким здатна протистояти лише фігура всенародно обраного Глави держави (Польща, Румунія, Україна, Словаччина, Болгарія, Хорватія, Словенія, Молдова, Литва, Грузія, Вірменія).
Нашим сусідом є Росія – фактично президентська республіка, хоча й з помітними елементами авторитарного типу. Прийняття рішень у президентських республіках відзначається рішучістю й динамізмом.
Навпаки, в парламентських республіках воно має компромісний, пригальмований характер. Тому парламентська республіка Україна ризикує вічно запізнюватися у своїх реакціях на виклики. Крім того, за президентської республіки уряд може бути потенційно стабільним 4-5 років, а в умовах республіки парламентської – не більше, ніж 6-12 місяців.
Парламентаризм, без сумніву, є одним із магістральних напрямів розвитку європейської демократії. Однак конкретна форма втілення парламентаризму в конституції кожної держави визначається залежно від національних традицій, здатності політичних сил до конструктивної роботи і виконання своїх зобов’язань перед виборцями та одна перед одною, а також ставлення громадян. У наших умовах та за вітчизняного історичного досвіду отримаємо "реінкарнацію" радянської системи.
Парламентська модель правління в Україні на сьогодні не може бути запроваджена з суто правових причин
Принципово, що склад нинішньої Верховної Ради, депутати якої обиралися за закритими партсписками, фактично складеними партійними вождями, не має мандату від народу на зміну всієї політичної системи в Україні, а тому відповідне рішення, прийняте таким парламентом, не матиме суспільної легітимності.
Кардинальна зміна форми державного правління не може відбутися без волевиявлення всього народу, який є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні. У статті 5 Конституції закріплено, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Безсумнівно, що встановлення форми державного правління, засад здійснення народом влади через відповідні органи державної влади є визначальними для конституційного ладу. Парламент є – не більше, але й не менше – одним із вищих органів держави і не може узурпувати державну владу, що належить народу.
Позбавлення народу права обирати на прямих виборах Президента України явно не відповідатиме, принаймні, положенню статті 71 Конституції, за яким вибори до "органів державної влади" (зверну увагу - саме у множині) є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Зараз на прямих виборах обираються і склад парламенту, і Президент.
На завершення
Досвід роботи Верховної Ради, причому як нинішнього, так і попередніх кількох скликань, показав ризики повної залежності життя країни від парламенту. Замість центру законотворчої діяльності і взірця дотримання Конституції та законів парламент перетворювався на основний осередок політичної нестабільності.
Партії без ідеології, сформовані за принципом клановості, не можуть виражати волю народу України, вони фактично не готові брати на себе політичну відповідальність за долю українського народу.
Ми завжди отримуватимемо кланово-олігархічний уряд. Його діяльність досить часто буде наслідком корпоративних (не завжди чесних) домовленостей партійних фракцій. У свою чергу, Верховна Рада та Кабінет Міністрів і далі залишатиметься під постійним корупційним впливом.
Блокування, ультиматуми, шантаж у парламенті – ці чужі для європейських країн поняття стали звичним явищем у нас. Запровадження парламентської республіки в цих умовах призведе до паралічу владних інституцій і перманентно недієздатного парламенту. Тому порядок в країні визначатиметься не правовим регулюванням, а наявністю чи відсутністю "канцлера".
У цілому підкреслю: пропозиції про зміну організації влади в Україні шляхом голосування у Верховній раді за конституційні зміни щодо переходу до суто парламентської форми правління – це чергова спроба переформувати Конституцію під когось.
До того ж, кілька років тому ініціатори так званої конституційної реформи 2004 року говорили про переваги парламентсько-президентської форми правління. Політичні лідери знову будуть стверджувати - хотіли як краще, а вийшло як завжди.
 |
Автор - Ігор Пукшин, у 2006-2009 роках заступник глави секретаріату президента України, спеціально для “Української правди"
