Чи може прийти до влади в Україні стратегічна еліта демократичним шляхом?

Постановка питання про можливість приходу до влади стратегічної еліти демократичним шляхом ґрунтується на декількох підходах, які традиційно здаються самі по собі зрозумілими, хоча саме їх треба піддати суворій критиці.

Ось ці підходи:

1. Демократія є ефективним механізмом розвитку суспільства та його безпеки.

2. Наявність адекватного представництва партіями інтересів різних верств суспільства та їх рівний доступ до влади достатні для їх ефективного управління.

3. Політична еліта всередині демократії може змінюватися зусиллями самого демократичного суспільства.

4. Політична еліта в демократичному суспільстві може змінюватися здебільшого демократичним шляхом.

Всі ці підходи, на авторів погляд, є помилковими, чи принаймні — сумнівними. Як варто змінити бачення фундаментальних основ розвитку суспільства, щоб прихід стратегічної еліти до влади став можливим?

Фото з форуму Української правди

Демократія є ефективним механізмом розвитку суспільства та його безпеки.

Давайте побудуємо визначення демократії не за формальним енциклопедичним уявленням, а за реальністю.

Отже демократія – це спосіб маніпулювання компетентної частини суспільства менш компетентною шляхом створення обмеженого доступу до влади через демонстраційну виборність, яка визначається загальним рівнем політичної культури того чи іншого суспільства шляхом недопущення більшості суспільства до прийняття стратегічних рішень, які розробляються, приймаються, просуваються і впроваджуються з позиції, що має закритий утаємничений та неконтрольований більшістю суспільства характер.

Варто розрізняти два типи демократії — популістична демократія та стратегічна демократія. Популістична демократія – це демократія, де приймаються прості популярні рішення, які задовольняють мінімальні матеріальні потреби суспільства, але які не є повністю адекватні сучасному складному світові.

Популістичні демократії або тимчасово перебувають в хаосі політичних конфліктів еліт під час спроб різнонаправленої маніпуляції, або тривалий час знаходяться в ситуації зовнішнього управління з боку стратегічних демократій.

Маніпуляції еліт всередині різних типів демократії є різними. Еліти популістичних демократій здійснюють дуже примітивні маніпуляції своїм суспільством. Стратегічні демократії маніпулюють своїми суспільствами на більш глибинному рівні з розуміння далекої перспективи.

Стратегічні демократії здійснюють стратегічне управління як всередині своїх країн так і через активну зовнішню політику управляють іншими країнами. В сучасному світі стратегічні демократії завжди керують популістичними демократіями.

В стратегічній демократії управляє стратегічна еліта. Відтак в популістичній демократії панує винятково компрадорська еліта, яка здебільшого має підпорядкування тому чи іншому зовнішньому центру управління.

Водночас в деяких популістичних демократіях різні частини компрадорської еліти мають різні вектори зовнішнього підпорядкування, тому в такому випадку потрібно говорити про декілька компрадорських еліт, що представляють різні зовнішні центри управління.

Компрадорські еліти всередині такої країни є конфліктними та неугодоздатними не тому, що вони мають групові психічні відхилення, погану політичну культуру, злий намір чи малий розум — вони такі, бо залежні від центрів зовнішнього управління, які знаходяться в конфлікті. Тобто різні компрадорські еліти відтворюють всередині країни конфлікт центрів зовнішнього управління, які стоять за ними.

З точки зору якоїсь зі стратегічних демократій, які здійснюють зовнішнє управління Україною, в демократичному процесі виборів якась одна з компрадорських еліт має перемогти інші компрадорські еліти, забезпечивши зовнішнє управління з одного центру.

Оскільки цього хоче кожний зовнішній центр управління, то зміна еліт в Україні повсякчас перетворюється на громадянське протистояння чи навіть війну, яка тимчасово призводить до домінування якоїсь однієї компрадорської еліти, але не до знищення інших.

Отже під час виборів Україні знову і знову потрібно визначатись з ким вона — з Європою, з Росією чи з США — так, щоб компрадорська еліта, що представляє якийсь один з цих напрямків, перемогла інші компрадорські еліти, які представляють інші напрямки.

Якщо якась з еліт демократично досягає тривалого домінування одного з зовнішніх центрів управління, інший зовнішній центр управління, відчуваючи загрозу своїм інтересам, переходить до послаблення свого конкурента через знищення територіальної цілісності йому підвладної країни, як це було у Грузії, де Росія показала США всі вади такого підходу.

Тому в ситуації зовнішнього управління демократія не завжди дає безпеку.

Отже розтяжка між центрами зовнішнього управління і баланс між ними — не завжди демократичний спосіб зберегти територіальну цілісність країни в зовнішньому управлінні до створення в ній стратегічної еліти.

Зміна типу еліти — з компрадорської на стратегічну — може відбутися як в політиці, так і поза політикою стараннями дуже вузького кола людей: через революцію в системі освіти, створення системи стратегічної влади в державі, зміну функцій політичних партій, зміну політичної системи в Конституції, концепція якої, за означенням, не може бути популістично-демократичною і не обов’язково має бути винесена на референдум.

Поява стратегічної демократії в країні, яка до того була популістичною демократією, в оточенні колишніх зовнішніх центрів управління можлива лише тоді, коли така нова стратегічна демократія продемонструє принципово нову структуру влади — більш сучасну і ефективну, ніж вона є навіть в стратегічних демократіях.

Нова структура влади — це «поліархія», де окрім трьох класичних типів влади (законодавчої, виконавчої та судової) мають бути ще два типи — стратегічна та самоврядно-місцева.

Отже демократія як поєднання водночас всезагальної народної підтримки та компетентності сама по собі не є ефективним механізмом розвитку суспільства та його безпеки, бо це є механізм тільки створення довіри до влади, а не ефективності самої влади, яка в сучасному світі виникає тільки на рівні стратегічної влади.

Наявність адекватного представництва партіями інтересів різних верств суспільства та їх рівний доступ до влади достатні для їх ефективного управління.

Тепер маючи уявлення про компрадорські та стратегічні еліти, можемо принципово інакше дивитися на політичні партії. Політичні партії всередині популістичних демократії є лише способом організації тієї чи іншої компрадорської еліти.

Відтак створення механізму рівноважного доступу до влади партій в популістичних демократіях і в стратегічних демократіях дуже відрізняються, бо природа цих влад різна. В будь-якій країні партії так чи інакше представляють різні верстви суспільства при владі, але тільки стратегічні партії забезпечують країні доступ до стратегічної влади.

В стратегічних демократіях стратегічні партії виконують перш за все функції стратегічних досліджень, випрацювання та впровадження стратегій внутрішньої та зовнішньої політики — і роблять вони це непублічно, в дуже вузьких колах.

В той час як в популістичних демократіях компрадорські партії виконують винятково функцію захисту всевладдя великих корпорації під патронатом того чи іншого зовнішнього центру управління.

В популістичних демократіях партії не є технологією доступу до стратегічної влади, бо сама стратегічна влада знаходиться за межами їх країни.

Демократизація партій в політиці популістичної демократії та часткове набуття ними стратегічних компетенцій відбувається через істотне обмеження можливостей корпорацій фінансувати партії, прозоре фінансування партій через публічні партійні фонди та створення системи стратегування в самій державі з чіткими вимогами до партійних стратегій. Саме цього прагнуть від України міжнародні демократичні інститути.

Водночас перехід від компрадорських партій до стратегічних партій пов'язаний не зі зміною Конституції, не з заміною партій біля влади, не з ротацією партійних лідерів всередині партій — це пов'язано з принциповою зміною типу політичних партій — появою партій стратегічного типу.

Це інше завдання, воно має бути поставлене поза публічною політикою. Отже демократизації партійної структури недостатньо для ефективного управління партій при владі. Для цього потрібна теорія партії нового типу і партія нового типу — партія, що володіє новими стратегічними компетенціями.

Політична еліта всередині демократії може змінюватися зусиллями самого демократичного суспільства.

Еліта це така частина демократичного суспільства, яка в будь-якому разі стоїть над ним, маніпулює його свідомістю і здійснює безпосереднє чи опосередковане управління, в залежності від позиції, яку вона займає.

Тому замінити одну еліту на іншу суспільство не може, воно в своїй більшості надто некомпетентне. Суспільство може лише влаштувати бунт. Водночас, якщо до початку бунту нова еліта не готова, то бунт не призведе до суттєвих змін, як це відбулося починаючи з 2004 року в Україні.

Щоб народний бунт мав сенс, до його початку має бути готова не просто нова компрадорська еліта, яка, прикриваючись конкурентним зовнішнім центром впливу, прийде до влади. Має бути готова нова еліта. А нова еліта це не просто нова команда людей, це люди з новими компетенціями, що займають управлінську або ще краще — стратегічну позицію.

Прихід до влади нової стратегічної еліти можливий винятково завдяки зусиллям нових стратегічних партій, які мають стратегію розвитку України хоча б на 10-20-50 років вперед.

Це означає наявність у таких партій ґрунтовних досліджень на кшталт "Світ в найближчій перспективі", "Місце України в майбутньому світі", "Вихід з ситуації зовнішнього управління через сильну перспективну стратегію зовнішньої дії". Якщо таких досліджень у якоїсь партії нема, то це не та партія, яка має перспективу в Україні.

Отже країна потребує нової еліти зі стратегічними компетенціями, і створити її може не суспільство, а дуже вузький прошарок інтелектуалів, бізнесменів та політиків, що мають зачатки стратегічних компетенцій. Причому якщо цей прошарок не зможе кристалізуватися під час вузлової історичної точки, в якій досить скоро опиниться Україна, тоді шанси на перехід до стратегічної демократії різко зменшуються.

Політична еліта в демократичному суспільстві може змінюватися здебільшого демократичним шляхом.

Враховуючи неефективність зовнішнього управління стратегічних демократій Україною, світову економічну кризу та неперервну українську політичну кризу впродовж останніх 5 років, а також зовнішній тиск на компрадорські еліти під час кожних виборів, змушені зробити наступний висновок: заміна популістичної демократії на стратегічну демократію, заміна компрадорської еліти на стратегічну еліту, поява партій стратегічного типу можуть відбутися в Україні винятково недемократичним шляхом.

По-перше, політична еліта в демократичному суспільстві змінюється демократичним шляхом тільки тоді, коли не змінюється при цьому тип демократії. Якщо ж Україна поставить завдання перейти від популістичної демократії до стратегічної демократії, то зробити це демократичним шляхом не вдасться.

По-друге, демократичний шлях таких перетворень був би можливий, якщо б якась розвинута стратегічна демократія погодилася підтримати таке перетворення в Україні. Але, і це очевидно для всіх, ніхто зі стратегічних демократій не зацікавлений у створенні в особі України сильного стратегічного суперника. Інакше кажучи, мати сусідом авторитарну Росію і сподіватися вийти з-під її тотального впливу демократичним шляхом — як мінімум, наївно.

По-третє, потрібно вирішити проблему — як стратегічні компетенції можуть проникнути у владу, коли ця влада не тільки не хоче здобувати такі компетенції, але і всіляко чинить опір їх розробці та впровадженню.

Принципова зміна політичної системи від популістичної демократії до стратегічної демократії, та потім від демократії до поліархії — це історична дія авторитарного характеру, яка відсторонює від влади наявні політичні еліти і закінчує політичне життя більшості політичних лідерів.

Сьогодні політичних лідерів, які би мислили стратегічним чином, при владі в Україні майже нема. Замість них при владі діють компрадорські політичні лідери — діють бездарно, неефективно, безперспективно. Вести з ними розмову про такі речі, як свідчить багатолітній досвід, це даремно витрачати час.

Хай до пори до часу граються в свої політичні ігри. Але рано чи пізно зміщати їх доведеться авторитарним чином. Відтак ті політичні сили і ті політичні лідери, які сьогодні готуються до демократичних виборів і не готові до авторитарного сценарію, не просто програють — їх взагалі викинуть з політики.

При цьому питання полягає не у ймовірності виникнення авторитаризму, бо під час кризи він виникає дуже часто — як відповідь на чисто економічні проблеми. Питання в тому, який це буде авторитаризм — компрадорський, інспірований та підтримуваний одним чи декількома зовнішніми центрами управління, чи авторитаризм, що має на меті вийти з ситуації зовнішнього управління.

При цьому варто розглядати всі зовнішні центри управління Україною як потенційних стратегічних суперників, які обов'язково будуть в тій чи іншій мірі заважати країні переходити від популістичної до стратегічної демократії.

Саме тому, доведеться свого часу просити розвинуті демократії утриматися від необдуманих дій під час Авторитарного Переходу України. А для цього потрібно мати чітку Програму Авторитарного Переходу і діяти дуже жорстко.

Якщо Україна залишиться популістичною демократією ще впродовж декількох років, то вона, скоріш за все, просто припинить своє існування в нинішніх територіальних межах. Щоб було зрозуміло для компрадорських еліт, скажемо інакше — якщо не буде введено внутрішнє стратегічне управління, то ліквідність України різко знизиться, і потрібно буде дуже постаратися, щоб продати Україну оптом, а не в роздріб, бо інших варіантів тоді не буде.

На питання, що винесене в заголовок статті, відповідь — НІ. Демократія є обмеженим щодо ефективності механізмом розвитку суспільства, коли вона не пов'язана зі стратегією, тобто не є стратегічною демократією.

Партійна система не є універсальною технологією організованого доступу партій до стратегічної влади в демократіях, коли жодна партія не є стратегічною. Політична еліта всередині популістичної демократії не може змінюватися зусиллями самого демократичного суспільства, тут потрібні зусилля дуже вузького кола людей зі стратегічним мисленням.

Перехід від популістичної демократії до стратегічної можна здійснити винятково авторитарним шляхом. Завдання такого Авторитарного Переходу від популістичної демократії до стратегічної полягає у виході з ситуації зовнішнього управління та в створенні передумов до подальшого переходу країни від демократії до поліархії.

Сергій Дацюк, корпорація стратегічного консалтингу "Гардарика", для УП