"Дитяча лікарня майбутнього": а караван іде
Вкрай рідко звертаюся до громадськості через ЗМІ, але в цьому випадку просто не зміг втриматися. "Останньою краплею" стала публікація Сергія Грабовського "Дитяча лікарня майбутнього" – піар-проект чи іграшка некрофілів?".
Як і чому з’явився проект ДЛМ
Проект "Дитяча лікарня майбутнього" (ДЛМ) було започатковано для побудови в Україні сучасного медичного центру, який би подарував шанс на одужання тисячам важкохворих дітей, котрі сьогодні, на жаль, приречені.
Проект народився не "зі стелі" – він став логічним продовженням благодійних програм "Від лікарні – до лікарні" (підтримка 25 дитячих лікарень в регіонах України) та "Радість дитинства – вільні рухи" (підтримка близько 18 тисяч родин, де є діти, хворі на ДЦП).
Ці програми з 2005 року здійснює Міжнародний благодійний фонд "Україна 3000", який очолює Катерина Ющенко.
За ці роки Фонд надав допомоги лікарням більше, ніж на 40 мільйонів гривень, в тому числі, 6 мільйонів на підтримку онкогематологічних та онкологічних відділень.
Саме після відвідання ОХМАДИТу у травні 2005 року народилася ідея збору коштів для ремонту Центру онкогематології. Згодом стало зрозуміло, що краще за ремонт столітніх будинків, побудувати новітню лікарню, яка забезпечить технологічний та світоглядний прорив.
На момент, коли виникла ідея побудови ДЛМ, фахівці Фонду, поспілкувавшись з сотнями батьків, лікарів, педагогів, чиновників в усіх регіонах, досконало знали проблематику дитячої медицини і мали рекомендації експертів.
Висновок був один: є низка діагнозів (в першу чергу, у сфері онкології та онкогематології), які в Україні означають смертельний вирок, хоча досить успішно лікуються за кордоном.
Навіть за наявності грошей на лікування, пацієнтам з України довелося б шукати допомоги в Европі, Ізраїлі, Америці.
Смертельні ці хвороби лише тому, що в державі не вибудовано систему, яка б дозволяла надавити допомогу важким дітям. Немає відповідного сучасного обладнання і препаратів, немає фахівців, лабораторій, діагностичних та реабілітаційних центрів, не вистачає коштів тощо.
Тому проблему не можна вирішити шляхом локальної допомоги: комусь купити прилади, десь здійснити ремонт. Потрібно вибудовувати схему "з нуля", поєднуючи наявні можливості системи охорони здоров’я, вносячи корективи до законодавства, галузевих актів, стимулюючи і державу, і благодійників.
А головне – необхідно збудувати лікарню нового типу, яка б стала серцем цієї системи. Іншого шляху НЕ ІСНУЄ!
Без вирішення системних проблем: де готувати фахівців, як лікувати, як залучати кошти держави, страхової медицини, благодійників, як і де проводити реабілітацію – можна побудувати лише типову українську лікарню, яка завтра зіткнеться з тими самими проблемами, що існують зараз.
Вперше
У 2006 Фонд "Україна 3000" ініціював створення Дитячої лікарні майбутнього, саме як системи заходів. Нічого подібного в Україні раніше не робилося. Проект безпрецедентний і за обсягом коштів, які треба зібрати, і за кількістю благодійників, і за стандартами і процедурами управління (відкриті міжнародній конкурси, Опікунська рада з благодійників тощо).
Тому багато "підводних каменів", які виникли під час роботи над проектом, ніхто не міг передбачити. Так вперше почалася розробка моделі поєднання державного і благочинного фінансування масштабних проектів.
На сьогоднішній день отримані майже всі необхідні дозволи для початку будівництва. Ми порахували – було зібрано 317 (!!!) підписів чиновників у десятках інстанцій.
Звичайно, ця робота забрала надзвичайно багато часу, але не тому, що хтось навмисно гальмував процес (хоча й таке траплялося), просто не існувало аналогів.
Той факт, що проектом опікується дружина президента (цей статус багато коментаторів намагаються представити, як "чарівну паличку", яку Фонд – ай-яй-яй – чомусь не задіяв), сприяє просуванню, про яке так багато йдеться, однак не може автоматично зняти всі проблеми, оскільки їх в Україні ще ніхто в такому комплексі на практиці не вирішував.
Крім того, Катерина Ющенко ніколи не була прихильником застосування будь-якого адміністративного тиску.
Все це забрало чимало часу, але зараз ми маємо проект, яким можна пишатися. Він зроблений за світовими стандартами і абсолютно реалістичний.
Паралельно з проектуванням будівлі, був зроблений гігантський пласт роботи, якої не видно, але без якої втілення проекту неможливе. Мова йде про створення медичної програми лікарні, відбір обладнання, запуск системи підготовки фахівців (ключові лікарі навчаються з 2007 року!), побудову системи партнерських медичних закладів, які створять ланцюжок порятунку маленьких пацієнтів.
Навіть, якщо ДЛМ буде відкрито на рік-півтора пізніше, ніж планувалося, набуті знання вже будуть по максимуму використовуватися в існуючих лікарнях.
Крім цього, проект ДЛМ допоміг підготувати конкретні пропозиції щодо зміни законодавства у сфері благодійності, охорони здоров’я. Фактично ДЛМ виконує роль криголаму. Кожен наступний подібний проект буде втілюватися набагато легше.
Всі бачили, під яким тиском ми працювали останні три роки. Але ми не піддалися спокусі щось швиденько побудувати, перерізати червону стрічку, перехреститися і забути. Ні, навпаки.
Акцент був зроблений на те, щоб вибудувати весь процес бездоганно, реалістично, без показухи. Ми свідомі того, що йдеться про долі дітей. ДЛМ після відкриття повинна жити і розвиватися, а не впасти черговим тягарем на бюджет.
Ви думаєте, ми не розуміли наслідків, коли відмовлялися від опрацьованої земельної ділянки, під яку вже було отримано більшість дозволів? Звичайно, ми розуміли, що цим будуть дорікати, однак не пішли проти совісті. Коли були зібрані результати експертизи від різних екологічних організацій, було прийнято важке рішення змінити ділянку, а не зрізати дерева.
Хоча для того, щоб зрізати, були формальні підстави: половина екологів і установ лісового господарства не заперечували, а лише вказували на необхідність компенсаторних заходів (на кшталт, зрізав дерево – посади два).
Роботи відклалися на півроку, але, впевнений, це дозволило нам зекономити час, бо було багато охочих попіаритися на цій темі.
Нам відомо, що вже готувалися судові позови і блокування будівництва. Цих людей не цікавить суть проекту, і ліс їх не цікавить. Їм необхідно скомпрометувати голову Фонду "Україна 3000".
Навіть колишній київський мер "проколовся", місяць назад звинувативши нас у тому, що ми зрізали "300 реліктових дерев", хоча ми жодної гілочки не поворухнули.
У цьому проекті немає політики. А для Катерини Ющенко це взагалі, в великій мірі, надважливий проект, оскільки як мати вона дуже близько сприймає будь-яку біду дитини.
І для нас важливо реалістично дивитися на завдання, що стоять перед нами. Саме такий підхід – коли проблеми вирішуються, а не створюється враження, що їх не існує, робить проект абсолютно реальним. Складним, але реальним. Я особисто в цьому впевнений, тому спокійно сприймаю критику.
Але це, так би мовити, "лірика", яка мало цікавить тих, хто сам ніколи нічого в житті не робив або звик скиглити і плисти за течією. За 3 роки роботи над проектом на нас вилили стільки бруду, що ми вже перестали реагувати на більшість закидів. Реагуємо тільки на "клінічні" випадки і відверту брехню, яка заважає працювати.
Ще у 2006, коли ми почали збирати гроші, цілий хор критиканів і бажаючих заробити політичний капітал співав, що "з проекту нічого не вийде", що "гроші зникнуть"…
Зараз багато тих добродіїв припнули язика, оскільки зроблено надзвичайно багато, вже стільки, у що тоді ніхто не міг повірити.
Не буду зупинятися на цифрах зібраних коштів, планах на найближчий час… Вся інформація оприлюднена на сайтах Фондів "Україна 3000" і "Дитяча лікарня майбутнього".
Хто схоче дізнатися – дізнається. Кому будуть потрібні якісь деталі, будь ласка, звертайтеся до нас, ми надамо всю необхідну інформацію. Головне, навіть в умовах економічної кризи, політичної нестабільності та інших негараздів ми шукаємо вихід.
Тепер повернемося до пана Грабовського.
Не лірика
Повністю поділяю його тезу з приводу того, що світоглядні орієнтири суспільства є вкрай важливими, особливо, під час втілення масштабних загальнонаціональних проектів. Саме в площині менталітету, світосприйняття знаходяться корені проблем, які багатьом заважають адекватно сприймати реальність і діяти.
Одну з головних проблем я б визначив, як "всепроникний, всеохоплюючий негативізм", або "передчасний переляк". Це характерний стан суспільства в цілому, що проявляється, серед іншого, і в текстах деяких "інтелектуалів".
Чомусь в Україні стало модним, навіть, не критикувати, а "попереджати", "застерігати", "відчувати чи прогнозувати проблеми", завчасно шукати пояснення поразкам, замість того, щоб пропонувати і втілювати позитивні рішення.
Чомусь особи, які намагаються осмислювати суспільні явища і прагнуть бути "лідерами думок", вдалися до культивування загального підходу "как би чєво не вийшло…".
Чомусь стало зручним демонструвати повну зневіру у власних силах і пишатися безпорадністю. Лишається лише сісти в коло і голосно плакати над нашою гіркою долею…
Текст пана Грабовського є наочним свідченням того, що сам він глибоко уражений синдромом "передчасного переляку".
Мене не дивує, коли проект ДЛМ чи людей, які його втілюють, оббріхують політики. Для окремих персонажів це стало рутинною роботою. Ми не тримаємо на них зла і просто жаліємо, бо ці громадяни руйнують себе з середини.
Але мене дивує, коли нісенітниці, які більше схожі на марення, висловлює людина, котра хоче аналізувати "світоглядні" моменти. Яка претендує на глибину думки, намагається давати оцінки в моральній площині і розмірковує про "долю Батьківщини".
Ніхто не може заборонити філософу змальовувати теорії, які, на його думку, пояснюють світ. Навіть, якщо ці теорії хворобливі. Навіть, якщо факти до них підбираються більш, ніж сумнівні, на кшталт співпадіння циклів політичної боротьби з подіями в контексті ДЛМ. Варто ще було до сонячної активності прив’язати…
Повинна бути якась межа.
Коли я побачив заголовок статті, перша реакція була емоційною: назвати будівництво лікарні "іграшкою некрофілів" може тільки абсолютно безвідповідальна або підла людина без серця і душі.
Але відкладемо емоції в сторону. З моменту публікації статті, я буду особисто контролювати, щоб панові Грабовському надсилали запрошення на всі заходи, які здійснюються Фондом "Україна 3000" у дитячих лікарнях.
На всі заходи, де він зможе поспілкуватися з хворими дітками, які мріють дожити до весни, щоб побачити зелене листя, з їхніми батькам, які вже не можуть плакати і сподіваються лише не диво.
Можливо, такий досвід допоможе більш свідомо ставитися до своїх слів. Не виключено, що стане менше припущень, на кшталт: а чому б загальновизнаній світовій компанії не виконати проектування вартістю кілька мільйонів доларів тільки тому, що про це попросила дружина президента іншої країни?
Справді, це ж така банальна річ, яка, напевно, у практиці пана Грабовського трапляється кожен день…
Можливо, коли наступного разу схочеться написати на таку чуттєву тему, виникне і бажання розібратися в суті проблеми, а не зводити до купи навіть не факти – інтерпретації!
У кінці своєї статті пан Грабовський наводить тезу іспанського філософа Хосе Ортеги-і-Гассета про те, що "ефективно об'єднати сучасну націю може тільки спільний проект майбутнього – не нав'язаний "згори", а вистражданий і усвідомлений усіма активними громадянами".
Я переконаний, що саме ДЛМ є частиною такого проекту. Ідея народилася через узагальнення досвіду "знизу", через біль і страждання тисяч родин.
Цим болем пройнялися десятки тисяч інших небайдужих людей, які робили благодійні пожертви, працювали волонтерами, допомагали і допомагають дотепер, підтримуючи нас своїми дзвінками, листами та справами.
Разом з такими людьми – мужніми, відкритими, активними, впевненими у своїх силах – ми і побудуємо лікарню. Кожен з цих людей своїми руками, розумом, серцем долають перешкоди і будують майбутнє цієї країни. Пан Грабовський також міг би бути серед них.
Міг би…
 |
Андрій Мирошніченко, голова наглядової ради благодійного фонду "Дитяча лікарня майбутнього", для УП
