Імперські комплекси братів росіян Або Не розсипайте перли перед свинями

Позиція № 1

"На закрытом заседании Совета Россия-НАТО президент РФ Владимир Путин пригрозил, что в случае вступления Украины в Североатлантический альянс она может прекратить существование как единое государство... В частности Россия может аннексировать Крым и Восток страны."
Газета "Коммерсанть" 7 квітня 2008 року

Цитата Владіміра Путіна недаремно подана російською, оскільки усі фрази російських політиків на кшталт Затуліна, Лужкова, Жиріновського і подібним до них треба читати і чути винятково мовою оригіналу, адже саме тоді яскраво відчувається: за провокативними заявами ховається нечітке розуміння міжнародного права, історії відносин між країнами, дотримання норм дипломатії чи, можливо, спроби цих псевдополітиків належати до "великих державних діячів" "великої Російської імперії".

В інтонації, в побудові фраз, в словах насправді присутній великий комплекс меншовартості та недооцінки їх як окремих політиків так і російської нації в цілому.

Розуміючи це, нам, українцям варто було б поспівчувати окремим представникам "великого" брата і допомогти сусідньому народові усвідомити своє значення в сучасному світі. Замість цього ми болісно реагуємо на божевільні заяви ще більш божевільних представників політикуму чи влади РФ:

Министр иностранных дел Российской Федерации Сергей Лавров подтверждает информацию о том, что российский президент Владимир Путин говорил с американским президентом Джорджем Бушем о территории Украины. Об этом Сергей Лавров сказал в интервью российскому радио "Эхо Москвы".

"Президент Путин и в Бухаресте, и на встрече в Сочи с Бушем напомнил, как формировалась нынешняя Украина в ее сегодняшних границах"
Радио "Эхо Москвы" 8 квітня 2008 року

Начальник Генштаба ВС России Юрий Балуевский: "Однозначно, Россия примет меры, направленные на обеспечение своих интересов у государственных границ. Это будут не только военные мероприятия, это будут меры иного характера".
РИА "Новости" 11 квітня 2008 року

За подібними заявами мені вбачається наступне: втративши за останні десятиліття гегемонію на всіх напрямках, намагаючись публічно доводити можливість впливу на процеси, що відбуваються на мапі світу, наш сусід замилює у такий спосіб очі своєму народу, приховуючи, в першу чергу, власні внутрішньополітичні проблеми, як-то Чечня, територіальні претензії Японії щодо Курильських островів, конфлікт між Росією і Грузією щодо невизнаних Абхазії та Південної Осетії, російсько-казахське питання про кордон, яке допоки взагалі ніде не розглядалось, відсутність договору щодо поділу Каспійського моря - на даний момент діє Російсько-Іранський договір про розділ Каспійського моря, натомість нові незалежні прикаспійські держави Азербайджан, Туркменія, Казахстан вимагають розподілу Каспію.

Тому представникам української дипломатії варто було б спробувати стати в нагоді тим, хто потребує допомоги.

Україна, перебуваючи над цими процесами, могла б виступити переговірником у деяких з цих питань, виявивши таким чином реальну допомогу Росії і допомагаючи їй знайти порозуміння з іншими сусідами та врешті решт, зрозуміти своє місце, а російськім політикам нагадати, що у них є першочергові проблеми, які варто вирішувати негайно, а не займатись створенням бездарних інформаційних повідомлень щодо претензій на територіальну цілісність України.

Таким чином, перевівши м'яч на поле Росії ми, як мінімум, отримаємо спокій від заяв лужковоподібних та матимемо нагоду довести, що Україна це є прогресивною європейською країною, яка готова вибудовувати дружні стосунки з сусідами і допомагати їм у вирішенні власних проблем.

Позиція № 2

"В Росії 4 мільйони населення записалися українцями, хоч насправді їх чи не вдвічі більше, а всього людей, які так чи інакше пов'язані з Україною - бізнесом, родинними зв'язками тощо, - близько 20 мільйонів".
"Урядовий кур'єр" 28 жовтня 2005 року

Другим питанням, наболілим для всіх українців, є ряд російських заяв і, що більш прикро, деяких українських політиків, котрі стосуються мовного питання.

Для мене є очевидним, що питання державної мови свідомо розкручується ззовні, натомість в Україні воно подається як виключно внутрішньополітична проблема. Зрештою, так само є очевидним і те, що український політикум та сучасна українська влада абсолютно нічого не роблять для захисту прав українців на мову, релігію, культуру і духовність за межами України.

Для довідки: в Росії існує не більше 20 українських видань, які видаються на кошти українських громад, близько 12 українських недільних шкіл, які створюються ентузіастами, зрідка за допомогою муніципалітету чи університетів; немає жодної повноцінної державної школи з українською мовою викладання.

І все це при тому, що за даними останнього перепису населення в Росії, який відбувся в 2002 році, в Краснодарському краю проживає 131 тисяча українців, у Воронезькій області понад 74 тисячі, ще 46 тисяч українців проживає в Ставропольському краї, не кажу вже про Білокам'яну.

Зі статті в Урядовому кур'єрі є очевидним, що в Росії проживає понад 20 мільйонів людей, які потребують більшої уваги з боку української влади.

Так само очевидно і те, що будь-які провокації з мовного питання в Україні відбуваються без серйозних наслідків для промосковських (Московія, це ще не вся Росія) куплених псевдополітиків, які таким чином намагаються отримати електоральну підтримку та матеріальні блага.

І знову ж таки, як на мою думку, активізація українського політикуму, громадських діячів, дипломатів у бік поширення української мови та культури на території Росії дасть, як мінімум, два позитивних результати.

Перше – відчуття захищеності й уваги етнічним українцям, які мешкають на території Росії.

Друге – усвідомлення російськими політиками, що шлях захисту російської мови в Україні може бути цивілізованим та відбуватися виключно на засадах програм та дій в обидва напрямки.

У мене позитивне ставлення до російської мови, але негативне ставлення до російськомовного Затуліна. Я думаю, що спроби активізації питання щодо поширення української мови в місцях компактного проживання українців на території РФ з боку української влади надовго позбавить мене необхідності чути вище згаданого представника людської раси в українських медіа, оскільки він та йому подібні істоти будуть активно займатися збереженням російської мови як такої власне на території Росії.

Висновок

Перебуваючи постійно в захисті через ментальність чи інші причини, українські політики, представники влади, дипломатії, громадські діячі втрачають ініціативу і тим самим дають можливість представникам інших держав за рахунок неетичних, а іноді брудних заяв заліковувати своє імперське его та хворобливе відчуття недооціненості.

Активізація захисту української мови, українських інтересів виключно цивілізованими та дружніми шляхами не тільки у сусідніх країнах, але і в світі в цілому змусить рахуватись з Україною та символами її державності, як то Прапор, Герб, Гімн, Державна Українська мова, і, звичайно ж, дозволить кожному українцю відчути значимість слів: я живу в Україні, я спілкуюсь українською, я українець.

 

Автор народний депутат Юрій Стець