Як знов провалити реформи: короткий курс для прем'єра з командою

У посткомуністичному світі не бракує успішних реформаторів – Гавел в Чеській республіці, Дзурінда в Словаччині, Лаар в Естонії, Костов у Болгарії та інші.

Ці лідери реформували свої країни, забезпечили їм визнання, розвиток, демократію, добробут та євроатлантичну інтеграцію. Є також й інші лідери "реформ", які втратили унікальну можливість й не спромоглися зробити кроки, критично необхідні для оновлення своїх країн: Константинеску, Коштуниця, Єльцин, Ющенко.

Український досвід тупцювання на одному місці не унікальний.

Мексиканський аналог "помаранчевої революції" відбувся в 2000-му. Він викликав багато сподівань, але результат перемоги на президентських виборах колишнього менеджера Кока-Коли Вінсента Фокса виявився дуже схожим на продукти політичної життєдіяльності українських лідерів. Новий лідер змарнував практично всі можливості подолати статус Мексики як країни третього світу.

У міжнародному змаганні з провалу реформ, українські лідери могли б дати фору не тільки мексиканським колегам.

Аби не втратити першість у рейтингу втрачених можливостей, демократична коаліція має керуватися такими принципами:

1) У жодному разі не можна здійснювати нічого, схожого на чистки штату.

Чехи та естонці здійснили люстрацію – де-факто та де-юре: звільнили кадри старого режиму та призначили на ключові посади нових спеціалістів. Це дозволило лідерам послабити корумповані мережі. Вони могли саботувати реформи та підірвати надії на краще майбутнє, яке стало реальністю в багатьох країнах регіону.

Люстрація збільшила ефективність виконавчої влади, що уможливило впровадження реформ та зміцнило позиції демократичних партій у владі.

Аби раптом не повторити цей успіх, прем'єр має залишити людей Януковича майже в усіх структурах, аби вони могли саботувати реформи і знову створити в Україні кризу.

Президент має призначити на "контрольні" посади представників старого режиму. Оскільки значна частина цих чиновників різного рангу мають зв'язки з Москвою та організованою злочинністю, їхнє існування гарантує провал змін, низький авторитет держави та обмежений суверенітет України.

Утім, оскільки існує реальний попит на люстрацію, можна дозволити міністрам робити публічні заяви, які б задовольняли попит довірливих українців. Наприклад, говорити про бажання помститися міністерській бюрократії за затримки розрахунків з компаніями нинішніх міністрів.

2) Необхідно практикувати моральний релятивізм та вдавати, ніби старий режим, врешті-решт, був цілком пристойним.

Як сказав болгарський гавел Філіп Дімітров, "якщо не розірвати з практиками старого режиму, люди вважатимуть одне з двох: або той режим був не таким вже й поганим, або ви стали не кращими за нього".

Тому черговий провал українських реформ вимагатиме подальшого залучення представників старого режиму та підтримки його практик: нагородження порушників виборів, перешкоджання розслідуванню попередніх злочинів, використання старих мереж КДБ для зміцнення своєї влади, а також ігнорування фактів корупції.

А коли буде налагоджено контакт з партіями старого режиму, можна знов повчати інтелектуалів та всю країну про моральні цінності та єдність країни.

3) Варто демонструвати, що "ми не такі, як вони".

Оскільки перша справа, яку починають ваші опоненти, щойно отримують владу, це покарання ваших прихильників серед бізнесменів, маєте показати: ви – справжні християни.

Ніхто не повинен мати підстав закинути вам жорсткість. Забудьте про власників статків, набутих в сумнівний спосіб. Найгірші представники попереднього режиму, включно з олігархами, повинні зберегти компанії та вплив на суспільство через ЗМІ.

Перешкоджання конституційній та судовій реформі дуже сприятиме цьому. Політики мають самі в кулуарах встановлювати правила гри та застосовувати їх. Конституційний суд зайвий.

Міністри мають пити чай з олігархами щодня. Й вирішувати питання саме за чаєм, а не в незалежному суді. Таке поєднання забезпечить стабільність і добробут. Не всім, щоправда. Особливо, якщо й надалі гальмувати спрощення процедур формалізації
власності та прискорювати темпи розгортання незаконних новобудов.

Але це допоможе старим елітам зберегти приховані важелі впливу та скористатися ними в повній мірі, коли сьогоднішні лузери знов повернуться до влади.

Цьому сприятиме недотримання виборчих обіцянок та поширення зневіри виборців й небажання друзів знову ризикувати заради вас. Утім, з потрібними людьми завжди можна буде домовитись за чаєм.

4) Треба підтримувати геополітичну невизначеність та дозволяти Росії й надалі втручатись у внутрішні справи.

Якби українські "еліти" справді обрали інтеграцію в ЄС та НАТО, ваші опоненти змушені були б взяти участь в дискусії, яка в довготривалій перспективі для них абсолютно програшна.

Аби цього раптом не сталося, в жодному разі не можна оприлюднювати план радикальних реформ, який би слугував дороговказом змін, необхідних у першу чергу Україні. Натомість краще непопулярні рішення пояснювати зовнішнім тиском, адже це благодатний ґрунт для псевдопатріотизму.

Так само, як реальні прояви ксенофобії – пов'язувати з підступними спробами підірвати міжнародний імідж країни. Варто також продовжити плазування перед Москвою.

Не можна перешкоджати посередникам контролювати транзит енергоносіїв та диктувати політику віддалення від Європи та США. У крайньому випадку можна замінити поганого посередника на хорошого. Тільки в жодному разі не варто забезпечувати прозорість його роботи, бо тоді він не зможе перетворитись на поганого.

А коли Путін та його подільники називатимуть вас фашистами та американськими лакеями, треба схилити голови та мовчки слухати Кремль. Адже колонія Росії – найкоротший шлях до статусу країни третього світу.

5) Необхідно всіляко перешкоджати просуванню молодих і освічених політиків та чиновників, оскільки це загрожуватиме успішному впровадженню рекомендацій, зазначених вище.

Звісно, варто й надалі мати молоді обличчя виборчих кампаній, можна навіть дати декілька ключових позицій у виконавчій владі. Але за однієї умови – рівень професійної підготовки такої молоді не повинен перевищувати тренінг з публічного мовлення.

У жодному разі не підпускайте до державних важелів українців з західною освітою.

Також покладіть під рядно проекти розвитку національної школи громадського врядування для політиків та адміністраторів – від експертів із залучення іноземних інвестицій до менеджерів культури. Особливо, якщо йдеться про школу світового рівня.

Аби ж раптом хтось не пробрався до відповідальних посад через партійний демократичний процес – не пожалкуйте формаліну для консервації виборчих товариств з обмеженою відповідальністю, які за дивним збігом обставин називаються в Україні політичними партіями. Інакше в політику можна буде потрапити навіть без власних або спонсорських грошей.

Натомість послідовне впровадження цих рекомендацій відштовхне від вас нове покоління зневірених активістів та уможливить класично-цинічний запуск кучмістами нових порожніх брендів з риторикою представництва інтересів нового покоління та середнього класу.

Тіньова політика України не переживе остаточної втрати політичних трупів. Допоможіть їм повернутись й незабаром увесь світ співчуватиме вашому черговому підступному відлученню від влади зусиллями українських послідовників Путіна та найманців Кремля.

Україна має унікальний шанс вкотре розчарувати весь світ. Країни третього світу потребують друзів, а їх постійно меншає. Адже декілька азійських, центральноєвропейських та арабських країн доволі успішно намагаються зрадити світ недорозвинених націй.

Тому Україна має залишатись такою ж корумпованою, залежною, дезорганізованою та жалюгідною. Аби низка африканських, більшость близькосхідних, центральноазійських та латиноамериканських країн не почувалися зрадженими в цьому швидкоплинному світі, Україна має простягнути їм руки, якщо не ноги.

Насамкінець, якщо результатом провалу реформ у Мексиці були лише мільйони нелегальних мігрантів в США, наслідки чергового провалу помаранчевих будуть іншими: Росія почуватиметься ще сильнішою. А імперська Росія починається зі слабкої України.

Третій світ чекає на Україну, і ми маємо черговий шанс повторити свої попередні неймовірні досягнення й залишитись роз'єднаними, слабкими, нерішучими, покірними й жалюгідними.

Той, хто отримує владу, але боїться її застосувати для реформ – втрачає її знову. Швидко й безглуздо.

Дмитро Потєхін, політичний аналітик

Фредо Аріас-Кінг, колишній радник президента Мексики