Гіркий вугільний пиріг, або Навіщо шахтарів ділять на "чорних" та "білих"?
Аварія на шахті "Краснолиманська", що позбавила життя чотирьох гірників, на тлі політичної кризи в країні залишилася майже непоміченою. Не викликала резонансу й заява голови Незалежної профспілки гірників Михайла Волинця, якою він фактично звинуватив у трагедії керівництво шахти.
"Справжня причина останньої аварії на шахті "Краснолиманська" пояснюється наднормативним навантаженням на вибій, чого не можна допускати у зв'язку з великим вмістом метану у вугільних шарах шахти й навколишніх породах... Вибух на "Краснолиманській" відбувся тоді, коли в лаві знімали дев'яту стружку. За такого високого рівня газу цього не можна було робити", - йдеться у заяві профспілкового лідера.
Гола статистика
Автор цієї статті спробував з'ясувати, на скільки справедливе таке твердження, але зіштовхнувся з тим, що ані вугільники, ані науковці не схотіли давати відповідних коментарів.
У першому випадку зіграла роль, мабуть, кругова порука; у другому - посилались на офіційні висновки експертної комісії, яка назвала чисто технічну причину вибуху й не дала аналізу людського фактору в її виникненні.
Проте, під час цих зустрічей автор отримав документи, аналіз яких розширив проблему "Краснолиманської" до глобальних масштабів вітчизняного вуглепрому й змушують говорити про своєрідну корупцію, зведену у ранг офіційної політики в цій небезпечній галузі.
У документах, про які йде мова, немає нічого таємного - це офіційні довідки й зведення роботи та фінансування підприємств галузі за перші два-три місяці року. Однак навіть просте зіставлення сухих цифр показує, по-перше, підстави для думки про правоту Михайла Волинця; а по-друге, разючу нерівність одних шахт перед іншими у фінансуванні їх міністерством вугільної промисловості.
Тобто, у міністерства є улюбленці та пасинки.
Так, зіставимо кількість працюючих на шахтах і рівень видобутку в них.
На згадуваній вище шахті "Краснолиманська" за статистикою працює 5 376 осіб. У січні-лютому вони добули 328 190 тонн вугілля. У той же час у державному підприємстві "Макєєввугілля" значиться майже в три рази більше людей - 14 154, але добули вони за той же період приблизно стільки ж – 328 743 тонн.
Можливо у краснолиманців якесь супер устаткування або технології? Для об'єктивності автор вирішив порівняти їх з найбільш передовим підприємством галузі - шахтою ім. Засядька.
Виявилося, що на цій шахті, яку очолює народний депутат Звягільський, працює удвічи більше людей, але видобули вони в перерахуванні на кожного працюючого на п'ять тонн менше, ніж видобували за цей же період краснолиманці.
Більше того, у перерахуванні на окремого шахтаря на "Краснолиманській" видобували більше, ніж працівники будь-якої іншої (принаймні державної форми власності) шахти Донецької області.
Тобто, виходить, що Михайло Волинець мав всі підстави називати реальною причиною аварії наднормативне навантаження на лаву й працюючих у ній шахтарів.
Але повернемося до статистики. Дивної вуглепромівської статистики.
За 2006 рік шахта "Краснолиманська", яка, як ми з'ясували, працює по-стахановськи, відвантажила вугілля на суму 570 148,7 тисяч грн.
Відвантажила державному підприємству "Вугілля України", засновником якого є Мінвуглепром. Це ДП єдине має право купувати вугілля в державних вугільних компаній і продавати його споживачам. Воно ж, відповідно, повертає шахтарям гроші за відвантажену продукцію.
Отож, відвантаживши вугілля на вищевказану суму, назад "Краснолиманська" недоодержала майже шість мільйонів гривень. І така практика недоплат, відповідно до статистики, є звичайною в вуглепромі.
Люди працюють, відвантажують продукцію, а одержують грошей менше, ніж ця продукція коштує.
Так, за станом на 30 березня з 23 вугільних ДП Донецької області 14 недоодержали кошти за відвантажену продукцію.
Хоча в загальній сумі вуглярі області одержали 367 тисяч так званої передоплати. Проте розподілилися вони вкрай нерівномірно. Найбільші її шматки пішли в Донецьку вугільно-енергетичну компанію і вже згадуване нами "Макєєввугілля".
Красномовними здаються й офіційні дані про надходження бюджетних коштів на вугільні підприємства Донецької області - це так звана держпідтримка.
Та ж "Краснолиманська" одержала її за 2 місяці поточного року - 0 грн. Зате лідерами в одержанні держпідтримки виявилися... всі ті ж ГП "Макєєввугілля" і "Донецька вугільно-енергетична компанія".
Призначай і пануй!
Пояснення такому розподілу міністерством вугільної промисловості донецьких шахтарів на "чорних" і "білих" знайти було і важко, й легко.
Важко, тому що міністр Сергій Тулуб веде досить своєрідну кадрову політику, що змушує мовчати навіть тих вугільних генералів, підприємства яких відверто дискримінуються Мінвугілля та його ДП "Вугілля України".
А легко - тому що та ж кадрова політика, призводить до витиснення з галузі фахівців з колосальним досвідом, для яких ситуація й механізми у вітчизняному вуглепромі гранично ясна.
Звичайно, цих людей можна обвинуватити в необ'єктивності, тим більше, що ніхто не погодився говорити привселюдно, але безпристрасна статистика й факти, мова про які піде нижче, підтверджують їхні слова.
Схема виглядає так.
Із черговим приходом Сергія Тулуба в крісло міністра у вугільній промисловості завжди відбувається зміна керівників об'єднань. Не уникли вугільні генерали такої долі й після третього пришестя Тулуба в серпні минулого року.
Причому процес чищень почався після заяви міністра, що кадрових революцій не буде. "Працюють люди, я їх усіх знаю, багатьох я привів на ці посади, мені вони всі відомі. Якщо хтось погано працюватиме, не виконуватиме завдання - тоді... А так сенсу немає. Жодних революцій, спокійна робота", - сказав минулого літа Сергій Борисович.
Але... Генеральські крісла вдалося зберегти за собою одиницям.
Кадрова політика міністра Тулуба на перший погляд здається хаотичною. Але це тільки на перший погляд. Знімаючи з посад всіх, і навіть "непоборних", міністр призначає на їхні місця часом найнесподіваніших людей, які навіть за досвідом роботи не тягнуть на генералів.
Мабуть тому, що цінується в цьому випадку не вміння ефективно працювати, а усвідомлення людиною того, хто його призначив і кому він зобов'язаний посадою.
Після цього з генералами можна й матом по селектору розмовляти. Правда, не з усіма...
Комуністична приватизація
Схоже, що не тільки міністр замовляє музику у своїй галузі.
Показово, наприклад, що керувати "Свердловантрацит" і "Ровенькиантрацит" - найбільш перспективними холдингами після приватизації Ринатом Ахметовим "Краснодонвугілля" і "Павлоградвугілля", призначаються прості директори павлоградських шахт, тобто, по суті, - люди Ахметова.
Після цього не важко припустити, які шахти будуть приватизовані ахметовською СКМ найближчим часом. Втім, контролюючи їх шляхом адмінресурсу, СКМ і так фактично управляє ними без будь-якої приватизації.
А те, що приватизація - неминуча перспектива українських шахт, вже не раз заявляли і міністр Тулуб, і прем'єр Янукович.
У свою чергу, Мінвуглепром буде реформований у державну акціонерну компанію.
Намір міністра й уряду розпродати вугільну галузь викликав протест Незалежної профспілки гірників Донбасу.
У відкритому листі НПГД у вересні 2006 року висловлюються побоювання, що ліквідація Мінвугілля й трансформація державних підприємств у приватні вертикально-інтегровані компанії "виллється в остаточне руйнування галузі з метою приватизації її за 2 копійки потрібними людьми".
НПГ Донбасу зажадав, щоб міністр Тулуб усвідомив, що "Україна, лише зберігши державну форму власності вугільної галузі, здатна знайти статус енергетично незалежної держави"...
Питання енергетичної незалежності для України, як відомо, не останнє. Однак, коли стоїть питання приватизації держмайна, у чиновників він відходить на другий план. І тоді виникають такі метаморфози, коли ДП "Макєєввугілля" працює гірше інших, а одержує більше за всіх.
По суті і за статистикою, "Макєєвугілля" схоже на спробу Міністерства вугілля зробити комунізм на окремо взятому підприємстві. Для чого? Або може вірніше запитати - для кого?
Кращий друг
Нагадаємо, за 2006 рік "Макєєввугілля" відвантажило вугілля на суму 588 мільйонів. А одержало 635 мільйонів - на 47 мільйонів більше, ніж заробило.
При цьому інші об'єднання недоодержали за відвантажену продукцію:
"Красноармейськвугілля" - мінус 13 мільйонів,
"Краснолиманська" - мінус 5 мільйонів,
"Селидовугілля" - 6,5 млн.,
"Добропольєвугілля" - 8 млн.,
"Артемвугілля" - 3,6 мільйонів...
Та ж історія з держпідтримкою, тобто, так званими дотаціями вуглярам на собівартість продукції. За цими показниками також лідирують Макєєввугілля і Донецька вугільна енергетична компанія.
При чому, "Макєєввугіллю" дісталося майже в чотири рази більше, ніж переважній більшості вугільних ДП Донецької області. Хоча собівартість вугілля там не може сильно відрізнятися від собівартості на інших шахтах.
За що такі преференції? Відповідь на це питання, схоже, лежить або в бажанні самого Сергія Борисовича Тулуба взяти участь у розподілі вугільного пирога, або у великій любові до керівника "Макєєввугілля" Станіслава Марксовича Толчина.
 |
| Керівник "Макєєввугілля" Станіслав Марксович Толчин. Фото з офіційного сайту |
Вуглярі Макєєвки люблять Толчина - підприємство працює гірше, але грошей одержує більше, ніж будь-коли.
Те, що Станіслава Толчина й Сергія Тулуба пов'язує особиста дружба - знає вся галузь. Тому мало хто дивувався, що людина, яка ніколи не була навіть директором шахти або головним інженером, раптом, стала керувати цілим вугільним об'єднанням.
В вуглепромівських колах відомо, що пан Толчин володіє Макіївським заводом залізобетонних конструкцій.
А відомо тому, що ще в перше пришестя Тулуба на міністерську посаду Макєєвський ЗБК ( що належав тоді Мінвугілля), за документами, начебто, виклав всі шахти Макєєввугілля залізобетонними плитами.
Уявляєте собі такі автобани під землею? На жаль, насправді, шахтарі й зараз ходять у макіївських шахтах по породі, але історія ця стала в середовищі вуглярів хрестоматійною ілюстрацією дружби між міністром і ... просто гарною людиною.
Автору не вдалося знайти документи, що підтверджують наявність описаної угоди, але те, що Станіслав Толчин є фактичним власником макєєвського ТОВ "Завод залізобетонних конструкцій" - факт, підтверджений податковими органами. Керує цим підприємством зять Толчина, який при цьому, чомусь, значиться ще й радником-консультантом генерального директора "Макєєввугілля".
Крім того, згідно з даними податкової, Станіслав Марксович є також власником ВАТ "Завод залізобетонних бетонних виробів і конструкцій", ТОВ "Гранітний кар'єр", ТОВ "Право плюс".
У гаражі Станіслава Толчина на сьогоднішній день, за даними ДАІ, стоять три автомобілі MERSEDES-BENZ, плюс RANGEROVER, JAGUAR і HAMMER H2. За оцінками експертів вартість цього автопарку перевищує 500 тис. доларів США.
Не соромиться Станіслав Толчин і своєї пристрасті до колекціонування годинників від провідних європейських виробників. Нещодавно на макєєвському генералі красувався годинник BOVET, вартість якого перевищує 250 тис. доларів США...
Загалом, добробут керівника "Макєєввугілля" не залежить від роботи очолюваного ним підприємства. У порівнянні з показниками минулого року до приходу Толчина, за два місяці 2007-го " Макєєввугілля" спрацював на 30% гірше. Але міністр Тулуб не тільки не знімає його, а й посилено вливає в це підприємство бюджетні кошти. У тому числі, й за рахунок інших шахт.
Чому? Відповідь очевидна: шахта - інерційний механізм, щоб вона почала давати прибуток завтра, в неї потрібно вкласти гроші сьогодні. А завтра приватизація й сьогоднішні державні кошти стануть чиїмись частками...
PS: коли ця стаття вже була готова, 7 червня в Донецьку з вікна своєї квартири викинувся генеральний директор ГП "Селидовугілля" Іван Пожитько. Перед тим, незважаючи на те, що перебував на лікарняному, він був змушений написати заяву про відставку.
"Селидловугілля" значилося в немазунчиках у Минугля. За перші три місяці поточного року, відвантаживши вугілля на 66 мільйонів грн., він одержав на чотири мільйони менше.
При цьому, на підприємстві росла заборгованість із зарплати, падали планові показники. Здавалося, що ситуація кимось провокувалася. Іван Пожитько важко переживав це. Напевно, занадто важко...
 |
Сергій Гармаш, для "УП"
Скорочена версія статті. Повну версію читайте тут.
