Технологія економічного прориву®
Економічний прорив: обґрунтування, ідеологічний базис та механізми
Попри наявне останніми роками економічне зростання, Україна залишається на найнижчій фазі конкурентоспроможності – ресурсно-ціновій (факторній). Еволюція (органічне зростання на основі чинних тенденцій, факторів і конкурентних переваг) не дасть у середньостроковій перспективі (10-15 років) нової якості економіки, а отже, і країни в цілому.
Потрібні більш високі темпи економічного зростання (8-10% на рік). Крім того, наявні резерви факторної конкурентоспроможності (дешева робоча сила й традиційний експорт товарів із низькою доданою вартістю) або вичерпали себе, або вичерпають у середньостроковій перспективі.
Саме тому конкурентоспроможність країни не врятує точкова підтримка тих чи інших галузей, або компаній, які ще спроможні сьогодні конкурувати на світовому ринку. Необхідне не просто підвищення рівня економічного зростання, але й мобілізація якісно нових його рушійних сил.
Майбутній прорив має базуватися на ліквідації критичних для країни відставань в інституційно-регуляторному середовищі, інтенсивному створенні основ економіки знань, забезпеченні відповідальної конкурентоспроможності (тобто сталості розвитку) і накопиченні та посиленні соціального капіталу.
Ця технологія допоможе модернізувати застарілу конфігурацію економічної політики країни, перед якою постають колосальні виклики глобалізації та зовнішні шоки, які вимагають непопулярних і болісних реформ.
Реформ для країни, яка розколота політичними маніпуляціями, а також певними культурно-етнічними нестиковками, розвиток якої гальмується відверто слабким політикумом і неефективністю політичних інститутів.
Ідеологічним стрижнем ТЕП є конкурентоспроможність країни як національна ідея. Насамперед тому, що вона аполітична, прагматична, змагальна, методологічно розроблена, міжнародно порівнювана й надається до суспільної перевірки. І пропонована авторами Технологія економічного прориву підтверджує ці положення.
Основні напрями й заходи економічної та соціальної політики країни, передбачені ТЕП, ґрунтуються, з одного боку, на міжнародно вимірюваних статистичних показниках чи експертних оцінках, а з іншого, – на основі системи порівнянь за найбільш важливими показниками із групою країн-орієнтирів. Таке порівняння представлене у "Моніторі конкурентоспроможності", щоквартальному медіа-проекті РКУ.
ТЕП ґрунтується на чотирьох базових матрицях впливу державної політики на конкурентоспроможність країни в середньо- і довгостроковій перспективі.
До матриць включені понад 220 показників і оцінок, використовуваних у рейтинговій методології Інституту розвитку менеджменту в Лозанні (IMD-Lausanne), а також застосовуваних Всесвітнім банком, ООН, ЮНІДО, ОЕСР, Dow Jones, Account Ability.
Саме за динамікою цих показників і можна буде оцінити, наскільки просунулася Україна в досягненні тих чи інших економічних завдань та формуванні конкурентних переваг.
"Системна інтеграція" економічної політики конкурентоспроможності
Проект "Конкурентоспроможна країна" – це, по суті, великий і складний інвестиційний проект. Тобто він вимагає насамперед серйозних та послідовних капіталовкладень у ті чинники, які формують сьогодні конкурентні переваги країн.
Це – першокласна освіта, сучасні професійні кваліфікації та навички робочої сили, наука та інновації, м’яка інфраструктура, охорона здоров’я тощо. Але крім цього потрібні стратегічне бачення, політична воля і маневр для прийняття часом непопулярних рішень і, не в останню чергу, досить сильний соціальний капітал, тобто здатність суспільства згуртуватися і працювати разом. Без системної інтеграції такий складний проект реалізувати неможливо.
Є речі, які не потребують великих інвестицій. Які можна зробити вже сьогодні. Для цього необхідні розуміння їх важливості у проекті, політична воля та певний консенсус. Це стосується передусім регуляторно-інституційного середовища для бізнесу.
Перша матриця ТЕП – ліквідація критичних відставань саме у цьому. Порівняння у рамках міжнародних рейтингів конкурентоспроможності дають підстави говорити про критичні відставання в тих чи інших сферах, за тими чи іншими показниками від низки країн-орієнтирів.
Розуміння цього дає змогу проектувати систему заходів, спрямованих на звуження або подолання цих відставань протягом реалістичного періоду часу.
Сьогодні уряди, всерйоз стурбовані національною конкурентоспроможністю, роблять виправданий крен від виключної зацікавленості макроекономічними показниками убік мікроекономічної та структурної політики.
Тобто формування найбільш сприятливого середовища для підприємництва, інноваційної діяльності, умов для капіталізації компаній і посилення фінансових інститутів, підвищення прозорості та якості управління, створення необхідних для бізнесу компетенцій і професійних навичок, посилення інтелектуального капіталу компаній.
Таке зрушення в акцентах в українській економічній політиці не тільки актуальне, але й критично необхідне.
Цей блок має включати комплекс невідкладних заходів, спрямованих на звуження критичних відставань країни у чотирьох ключових сферах державної політики.
А саме: підтримки стабільного макроекономічного середовища, підвищення якості влади й ефективності її інститутів та основних інститутів ринку, створення сприятливого для бізнесу та інновацій регуляторного поля, розвитку базової інфраструктури.
Без ліквідації критичних відставань неможливо говорити про подальший розвиток країни. Існуюче незадовільне законодавчо-регуляторне середовище та низька якість державних інституцій послідовно звужуватимуть можливості бізнесу (а саме бізнес є рушієм конкурентоспроможності) забезпечити стале економічне зростання й підвищити рівень конкурентоспроможності країни.
За таких несприятливих інституційних умов ніякі ВЕЗи, ТПРи та державна підтримка галузям, що видаються на сьогодні конкурентоспроможними, не досягнуть мети – виділені кошти та преференції просто будуть використані не за призначенням.
Друга матриця ТЕП – створення основ економіки знань. Вона охоплює такі найважливіші сфери, як освіта, наука (НДДКР), технологічна інфраструктура (ІКТ) тощо. Цей напрям потребує великих інвестицій. Він має стати головним пріоритетом в інвестиційній політиці, розподілі державних ресурсів, стимулюванні приватних інвестицій.
Досвід Фінляндії доводить, що знання можуть стати рушійною силою економічних перетворень і зростання в історично короткий термін (20 років). За відповідних умов перехід від факторно-ресурсної стадії конкурентоспроможності до економіки знань можливий саме у такий період.
Деякі із уроків Фінляндії говорять про важливість: 1) стратегічного бачення політичною елітою майбутнього країни та створення ефективних механізмів досягнення політичного консенсусу щодо пріоритетів конкурентоспроможності країни.
2) системи освіти, особливо вищої, яка гнучко реагує на зміни й виклики; 3) проведення глибоких структурних і соціальних реформ (у контексті України можна згадати необхідність реформування державних монополій, муніципального господарства, енергетичного сектору, фондового ринку, небанківських фінансових інститутів, пенсійної системи).
4) істотного збільшення бюджетних асигнувань на науку й розробки (НДДКР); 5) створення ефективної системи конвертування ідей у товари (комерціалізації інновацій) з особливим акцентом на стимулюванні патентної діяльності; 6) створення галузі венчурного фінансування.
Третя матриця ТЕП – забезпечення сталого розвитку. Це низка заходів політики, що впливають на чинники сталого розвитку суспільства (енергобезпеку, енергозбереження, екологію, ефективність системи охорони здоров’я, якість товарів і послуг, якість життя), а також стимулюють соціально відповідальну конкурентоспроможність.
Світова економічна наука й корпоративна практика підтверджують: соціально та екологічно відповідальний бізнес, по-перше, є більш рентабельним, а по-друге, підсилює конкурентоспроможність відповідних галузей і країни в цілому.
Корпоративна соціальна відповідальність (КСВ), або відповідальна конкурентоспроможність бізнесу, – це нефінансові результати чи наслідки корпоративної діяльності. Імператив сталого розвитку суспільства, як виклик традиційній організаційній культурі бізнесу, спричинив появу методології "Оцінювання корпоративної сталості" (corporate sustainability assessment).
У його рамках діяльність компаній оцінюється не тільки за продажами і прибутком, але й за впливом на стан суспільства, соціальне й екологічне середовище. Дедалі більше глобальних інвесторів розглядають корпоративну стабільність як наслідок передового менеджменту й важливий чинник корпоративного успіху.
Питання стабільності розвитку й КСВ стали предметом важливої глобальної ініціативи ООН "Глобальний Пакт" (UN Global Compact), оголошеної в Давосі 1999 році. Пакт заохочує бізнес до прийняття таких стратегій, такої поведінки й таких систем звітності та рейтингування, які відповідально враховували б соціальні та екологічні пріоритети й проблеми суспільства.
Були визначені сфери суспільної відповідальності бізнесу (права людини; стандарти найманої праці; довкілля; боротьба з корупцією), що стали предметом наукових досліджень, міжнародних конвенцій, добровільних ініціатив з боку громадських організацій і глобальних компаній.
Таким чином, соціальна відповідальність (у повному обсязі, а не тільки на рівні підвищення зарплат та навчання персоналу) має стати невід’ємною характеристикою бізнесу країни в цілому, а не лише окремих компаній, для яких створено вільні економічні зони.
Четверта матриця ТЕП – формування соціальної згуртованості й соціального капіталу. Конкурентоспроможна (ринкова) економіка неможлива без ефективної та плюралістичної демократії, що, у свою чергу, неможлива без соціальної згуртованості населення країни. Без цього, як показує досвід лідерів конкурентоспроможності, неможливий і економічний прорив, здатність країни відповісти на глобальні загрози й виклики.
Соціальна згуртованість складається із двох найважливіших параметрів сучасного демократичного суспільства: (1) рівня соціальної "інклюзивності" (від англ. to include – охоплювати, включати) і (2) розвиненості соціального капіталу.
Недолік традиційного підходу до економічної політики країн із перехідною економікою полягає в тому, що він не враховує ні важливості першого, ні наявності й впливу другого.
Соціально інклюзивне суспільство вживає цілеспрямованих заходів для зменшення різного роду соціальних і культурних дискримінацій, звуження небезпечних розривів у майновій диференціації, залучення до соціальної тканини всіх без винятку категорій людей.
"Соціальний капітал" (поняття, запропоноване соціологом Коулменом і розвинене Фукуямою та іншими вченими), за визначенням ОЕСР, – це комплекс суспільних мереж, підтримуваних на основі неформальних цінностей, норм і понять, які поділяють члени соціальних груп і співтовариств, що створює між ними критичну масу довіри й соціальної підтримки, ефект співпраці та взаємодії.
На Заході інтерес до соціального капіталу, його вимірювання й методів його нарощування різко зріс. Особливо після того, як стало зрозуміло, що реалізація ефективної політики економічного зростання й створення економіки знань вимагає високого ступеня вміння людей і співтовариств, зокрема політичних партій, співпрацювати задля досягнення спільної мети.
Соціальний капітал слід розглядати як особливий суспільний ресурс (капітал), що, взаємодіючи з іншими видами капіталу (природним, успадкованим, економічно створеним і людським) у контексті культурних, політичних, інституційних і регуляторних умов, сприяє сталості та динамізму економічного зростання.
Найважливішу роль у формуванні соціального капіталу відіграє наявність національної ідеї. Саме в цій матриці й реалізується повною мірою ідея конкурентоспроможності країни як національна, запропонована Радою конкурентоспроможності України.
Замість висновків: про засоби, цілі й об’єднавчі чинники
Очевидно, що потенціал і певні ресурси для економічного (конкурентного) прориву в Україні є. Його реалізація може привести протягом 10-15 років до відчутного підвищення рівня і якості життя людей.
Прорив залежить від утвердження справді об’єднавчої й прагматичної національної ідеї. А ще від формування дієвого соціального капіталу, від підвищення якості влади та її відокремлення від великого бізнесу, від інтеграції національної культури в систему заходів економічної політики, від конструктивної взаємодії основних зацікавлених сторін (stakeholders) у інвестиційному проекті "Конкурентоспроможна Країна".
А такими є й роботодавці (бізнес), і працівники (профспілки), і влада, і науково-освітня сфера, і громадянське суспільство.
Конкурентоспроможність країни не є тотожною конкурентоспроможності окремих вітчизняних експортерів або галузей, тобто їх лідерству на окремих міжнародних ринках.
Конкурентоспроможність – це здатність країни створити внутрішні й зовнішні умови, які дають її бізнесу змогу виробляти товари й послуги, що витримують випробування міжнародних ринків, а її населенню – стабільно підвищувати доходи і якість життя.
Тобто конкурентоспроможність країни – це її здатність забезпечити стале економічне зростання.
Конкурентоспроможність країни є одночасно й засобом (де мета – підвищення рівня життя), і метою (тільки більш конкурентоспроможні країни мають вищий рівень життя), що робить її надзвичайно привабливою і прагматичною концепцією для використання в соціально-економічній політиці.
Юрій Полунєєв, Голова Ради конкурентоспроможності України, президент Міжнародного інституту менеджменту, для УП
