Приватизація УПА
Людині властиво жити штампами. Один зі штампів – "марш УПА". Чомусь він втрапив у голови абсолютній більшості журналістів і рядових споживачів інформації. Чомусь вважалося, що 14 жовтня мав відбутися марш ветеранів УПА, яким чинитимуть опір "ліві" й "православні".
Мало хто поцікавився думкою самих ветеранів УПА – вони вийдуть на Майдан?
Серед організаторів "маршу" не значиться Всеукраїнське Братство вояків ОУН-УПА – воно вирішило святкувати Покрову (а Покрова Пресвятої Богородиці була покровителем ще запорозьких козаків) на локальному рівні.
Той факт, що серед організаторів "маршу" є Київське братство вояків ОУН-УПА, логічно було б пояснити іншим фактом – наявністю на 5-ому номері у виборчому списку партії "Свобода" голови Київського братства Ореста Васкула.
Інший штамп – суспільне поняття "ветерани УПА", запущене в політичний лексикон президентом Ющенком.
Хто ці ветерани, скільки їх, де вони мешкають? Невідомо – зате уява услужливо малює телевізійну картинку – кілька сивих дідів з вусами і в мазепинках в оточенні малолєток у камуфляжних штанях і банданах на обличчях.
Скільки на Майдані було людей, схожих на ветеранів УПА? Чому ж тоді "марш УПА"?
Про свою участь у цьому заході також заявили й наці-скіни, які розказують про свою любов до Гітлера й про ненависть до "расово неповноцінних". Зрозуміло, що заявки вони не подавали – але це не заважало їм викидати руки в нацистському вітанні? Чудова картинка для мас-медіа.
Між тим УПА ніколи не підтримувала нацистські ідеї пригноблення інших рас чи націй.
Ось що каже з цього приводу один із ідеологів ОУН-УПА Петро Полтава у програмній брошурі "Кто такие бандеровцы и за что они борются?" :
"Мы – не империалисты. Независимое украинское государство мы хотим строить только на этнографических землях, на которых украинский народ составляет большинство. Мы не посягаем даже на клочок чужой территории. Мы против любого империализма – против порабощения одного народа другим в любой форме, против империалистических воен и захватов, против многонациональных империй. Мы за полнейшее осуществление идей свободных национальных государств всех народов мира".
ОУН-УПА – а потім і український парламент у вигляді Української Головної Визвольної Ради – називали себе націоналістами, тому що вважали – кожна нація має право на свою державу. Соціальні та економічні програми в них були аж ніяк не правими. Ба більше, ті "націоналісти" вважали себе продовжувачами ідей революціонерів 1917 року.
Борючись проти ідеї пригноблення однією нації іншою, УПА боролося й проти пригноблення одного класу іншим. Гасло "Свобода народам – свобода людині!" виникло задовго до нинішніх стандартів демократії ООН. Всі нації – рівні, всі громадяни – рівні.
"За построение в независимом украинском государстве бесклассового общества, за действительное уничтожение в Украине эксплуатации человека человеком, за победу идеи бесклассового общества во всем мире, в частности на территории нынешнего СССР."
Ще один штамп – що проти УПА борються "ліві сили". В порівнянні з ПСПУ, ОУН – набагато більш соціалістична партія. А Петро Симоненко, який кричить у мегафон "націоналісти!", а потім проводить на урядові посади рухівців – є представником не робітничого класу, а класу паразитуючих чиновників.
"Общественная собственность на орудия и средства производства будет препятствовать созданию эксплуататорских классов на экономической основе… Подлинная демократия в сфере политического устройства исключит возможность формирования новых паразитических классов на базе политических привилегий".
Що вже казати про мобілізованих із Севастополя й Москви "українських євразійців" і "в’язаних беретів" із Союзу Православних братств.
Ті, хто бачив на Хрещатику червоні прапори поруч із власовськими й царськими штандартами та кельтськими хрестами, розуміє – "ліві", "православні" – це все штампи. Створення гарного іміджу для звичайного шовінізму.
Просто їм усім хочеться прив’язати до себе бренд "УПА" – тільки одні з префіксом "спадкоємці", а другі – "борці проти". Однак і ті, й інші не мають жодного стосунку до боротьби УПА та ідеології ОУН і українського парламенту тих часів – Української Головної Визвольної Ради, президентом якої був Кирило Осьмак з Шишак Полтавської області.
Вони просто приїхали зі Львова й Севастополя, щоб попіарити своїх вождів. До УПА й ветеранів цей "марш" має дуже віддалений стосунок. Притягнутий за дуже великі вуха. За штампи.
А "євразійським" громадянам Росії, які приїхали на заробітчанську масовку до Києва, можна порекомендувати почитати цей абзац Петра Полтави:
"Русские! Боритесь за низвержение большевистской диктатуры, за уничтожение эксплуататорской системы – за демократическую Россию, за подлинное социальное равенство и справедливость!"
Набір штампів у "маршах за й проти УПА" загрожує ще одним – перетворенням свята Покрови на свято маргіналів, які не втрачають нагоди засвітитись у ЗМІ. Найпростішим шляхом – шляхом бійки.
Цього року в події втрутилися кільксот киян, які вийшли на вулиці не в "маршових" колонах. Хтось прийшов подивитися на циркове протистояння віджилих і мертвих ідей, хтось випадково, а хтось прийшов, щоб святкувати Покрову й не допустити провокацій. Саме завдяки цим людям 14 жовтня не перетворилося на чергову піар-акцію шовіністів усіх гатунків.
І ще один штамп наостанок – нібито проблема УПА є болючою для всіх українців.
Насправді, питання легалізації чи заборони антифашистського націоналістичного підпілля – абсолютно далеке для більшості українців. Набагато більше їх цікавить підвищення цін на комунальні послуги. І це в принципі нормально. Тому що УПА вже стала легендою та історією. І реанімувати зараз історію – безглуздо, а присвоювати собі легенду – підло.УПА – це єдина армія у Європі, яка масово й без жодної зовнішньої допомоги боролася з нацизмом. УПА – це єдина сила на території СРСР, яка дала збройну і масштабну відсіч сталінській каральній системі.
"За подлинную демократию, против диктатуры и тоталитаризма всех мастей, за свободу слова, печати, собраний, мировоззрения, за обеспечение для национальных меньшинств Украины всех национальных и гражданских прав, против всесилия полиции, за такую власть в государстве, которая своим высшим долгом будет считать служение интересам народа, а не своим империалистическим замыслам".
УПА боролася за демократичну Україну проти тоталітаризму обох гатунків – гітлерівського й сталінського.
УПА не підлягає приватизації.
Прокоментувати ситуацію "УП" попросила людей, які мають беззаперечний стосунок до антифашистського й антисталінського спротиву:
Василь КУК, Головний Командир УПА в 1951-1954 рр., голова Наукового відділу Всеукраїнського браства ОУН-УПА:
- Хто такі ветерани УПА?
- Ті, хто не встиг загинути, а відсидів по тюрмах – до амністій у 1953-ому і 60-их роках. Це переважно люди, які не брали участь у бойових діях, а допомагали бійцям УПА – житлом і матеріально, забезпечували зв’язок тощо. Загалом учасниками визвольної боротьби УПА можна назвати близько 10 тисяч осіб. Документи, які зазвичай підтверджують участь в опорі – це посвідчення про відсидку. Також документом можуть також слугувати мемуари бійців УПА.
- Які ваші стосунки з ветеранами Червоної Армії?
- Ми воювали проти німецьких і радянських окупантів – проти України ми не воювали. Ми воювали за українську державу. Оскільки ветерани УПА цю державу створили, то держава мусить їх визнати учасниками боротьби за неї. Це ж логічно. З ветеранами в нас прекрасні стосунки. Ми співпрацюємо з Всеукраїнським об’єднанням ветеранів Другої світової війни на чолі з академіком Юхновським. З тими людьми, які воювали проти нацизму, в нас не було й нині немає ворожнечі. Але є верхівка інших ветеранських організацій. Наприклад, та, яку очолює генерал Герасімов. Ця верхівка є виразно анти-українською.
- Чи беруть ветерани УПА участь у так званому "Марші УПА" 14 жовтня 2006 року?
- Засідання Головної Булави Всеукраїнського Братства ветеранів ОУН-УПА вирішило – 14 жовтня ми не робитимемо жодних централізованих акцій. У Києві ми нічого не плануємо. Сили ж, які хочуть зробити "демонстрацію оборони" УПА, можуть її робити. Те ж, що роблять деякі праві партії, робиться з розрахунку на рекламу тих партій.
- У 1943 році ОУН змінило програму на більш соціальну, демократичну. Що стало причиною?
- Коли наші похідні групи вирушили в усі області країни, то першим питанням чули таке: "Що було – ми знаємо. Що є – бачимо. А яку Україну ви нам побудуєте?". Мало було здобути державу – треба було знати, як у ній житимуть люди.
Тому ми задекларували нашу політичну та економічну програму. На відміну від більшовиків, ОУН, а потім і парламент – УГВР – не визнавали зверхність якогось одного класу. В Україні, за яку ми боролися, КОЖЕН громадянин мав рівні з іншими права. А більшовики побудували не безкласове суспільство. У радянському ладі значну перевагу над іншими класами мав клас "більшовицьких вельмож".
Основні галузі промисловості й монополісти на кшталт залізниць і зв’язку мали бути державними. В іншому ж дозволялася приватна власність будь-якого типу. Хоче сільська громада в колгосп – будь-ласка, хтось хоче працювати самотужки – нема питань. МТС та інші державні установи ніхто теж не збирався руйнувати.
- Люди, які збираються 14 жовтня "протидіяти маршу УПА", називають вас союзниками гітлерівців...
- Ніколи УПА не могла поділяти ідеї нацистів, тому що нацисти розділяли людей за національною ознакою, що спричиняло нерівність і расизм. УГВР, ОУН і УПА вважали: всі нації є рівні й всі мають право на створення власної держави. А українець може бути представником хоч російськомовної, хоч іншої раси. Живе в Україні, працює на Україну – українець.
- Ви очолювали УПА-Південь. З якого часу?
- У серпні 1941-го група ОУНівців – вихідців із Сходу України – таємно від німців вирушила до Києва, щоб там проголосити створення української держави. Але 20 серпня нас заарештували у Василькові. Я втік, і ми почали готуватися до боротьби – зрозуміло було, що з німцями треба було воювати збройно. Навесні 1942-го я вирушив до Дніпропетровська, щоб створити підпільну організацію.
- Як дніпропетровці поставилися до УПА?
- Дуже добре. Вони ще пам’ятали Голодомор і підтримали Армію, особливо коли побачили, що ми – проти німців. Особливо багато прийшло в УПА студентів і робітничої молоді. Підпільну організацію в містах нам вдалося створити, але географічно для масштабних партизанських дій край не надавався. Армійська боротьба точилася в лісах (Волинь-Полісся) і горах (Карпати). Дуже сильне підпілля було в Дніпропетровську – загалом по області в радянські часи за роботу в УПА було заарештовано близько 500 людей.
- Зараз деякі політичні сили, громадянські організації, просто молодь заявляють, що хочуть бути схожими на УПА, продовжувати традиції УПА, записатися до УПА, стати офіційним нащадком УПА...
- Українська Повстанська Армія створювалася у військових умовах, для збройної боротьби. Зараз не потрібно нічого створювати на кшталт УПА чи інших подібних організацій. Ми досягли своєї мети – державності України. Тепер треба боротися за краще життя в цій державі. Для цього потрібна професійна українська влада. Тепер треба забезпечити цю владу - це робиться не військовими, а іншими методами. І хочу підкреслити – при цьому треба опиратися виключно на український народ, а не орієнтуватися на зовнішні сили. Величезною помилкою Кравчука було те, що він передав нашу ядерну зброю колишнім окупантам.
Наталія Осьмак, донька президента Української Головної Визвольної Ради, інженер-керівник групи з проектування мостів НДІ "Київсоюзшляхпроект":
- УПА – армія українського народу, який вів боротьбу на своїй території за свою незалежність. Гасло "Свобода народам – свобода людині!" – це демократичне гасло. УПА не воювала з українцями. То була війна зі сталінською Москвою – постанова про арешт мого батька виписана на бланку РСФСР, а не УРСР.
Україна де-юре визнала легітимність тих, хто воював в УПА, ще в 1989 році, коли ВР УРСР ратифікувала Женевську конвенцію. Згідно з протоколами конвенції, національні визвольні рухи визнаються легітимними, якщо їхній особовий склад має наступні ознаки:
1. Керівництво відповідає за своїх підлеглих
2. Вояки мають чітку відзнаку своєї армії
3. Відкрито носять зброю
4. Дотримуються в своїх діях законів і звичаїв війни.
