Закривається Громадське радіо. Яке брав під патронат Ющенко...
П'ятниця, 18 лютого 2005, 12:41
Доля "Громадcького радіо" як приклад реального прагнення українських керманичів до створення громадського мовлення
На фоні нібито суспільної дискусії про створення громадського мовлення в Україні припинило роботу "Громадське радіо". Навіть якщо взяти до уваги, що "Громадське радіо" формувалося не зовсім з ініціативи громад, все ж ця радіостанція керувалася у своїй роботі саме тими принципами, які є основою для громадських телерадіокомпаній у демократичних країнах.
Можливо, саме з огляду на незалежність та об'єктивність, коли до студії запрошувалися представники різних політичних сил, "Громадське радіо" не могло вийти в ефір при режимі Леоніда Кучми. Однак, як виявилося, не надто потрібні неконтрольовані медіа і нинішній, ніби демократичній владі.
"Громадське радіо" планувало вийти в ефір від початку своєї роботи – у березні 2002. Існувала домовленість між "Громадським" та радіо "Люкс", про те, що програми нової радіостанції виходитимуть на нижній частоті "Люкса". Однак за день до першого кількагодинного марафону на "Громадському", коли вже були запрошені всі гості, серед яких відомі політики та дипломати, "Люкс" відмовив у наданні ефіру.
Тоді казали, що "Люкс", який мав за кілька місяців продовжити свою основну ФМ ліцензію, просто попередили про те, що надання ефіру іншій станції може бути сприйнято як "порушення" умов ліцензії. Власники "Люкса" вирішили нічого не "порушувати", а "Громадське радіо" так і не вийшло вчасно в ефір.
До речі, невдовзі сам "Люкс" змінився невпізнанно, після таких "попереджень" його власники вирішили практично позбутися новин і перетворилися на "развлекательный канал", благополучно переоформивши у такому вигляді ліцензію і проіснувавши досі.
Знайти ретранслятора хоча б однієї основної програми для радіостанції виявилося проблемою, ніхто не хотів "мати проблем". Півроку "Громадське радіо" мовило лише в інтернеті, але навіть у такому вигляді заробило собі добру репутацію, а до студії щодня приходили десятки людей, серед яких відомі політики, експерти з різних питань, керівники міста та навіть досить закриті генерали силових відомств.
Восени 2002 програми "Громадського радіо" почали виходити на радіо "Континент", яке на той час стало однією-єдиною станцією, що дозволяла собі незалежні новини та інформаційні програми. Лише на "Континенті" тоді виходили програми усіх західних "голосів".
Дискусії "Громадського радіо" у прямому ефірі, коли слухачі могли ставити запитання, мали шалений інтерес, оскільки це було єдине джерело інформації, де можна було почути опозиційних політиків та відмінну від провладної точку зору. До появи "5 каналу" тоді було ще далеко...
З такими "бєспорядками" у власному домі українська влада миритися не могла, і вже через рік "Континент" просто закрили, перед тим демонтувавши передавач.
На той час "Громадське" виходило ще й на "Радіо-рокс", однак невдовзі і "Рокс" припинив мовлення через проблеми із ... санепідемстанцією.
Далі був знову лише Інтернет, і тільки за кілька місяців до виборів, "Громадське" мало годину ефіру на радіо "Ера", яке, переоформившись у провладну радіостанцію, вирішило не продовжувати угоду з "Громадським радіо" після нового року.
Не раз у студії "Громадського" була Юлія Тимошенко та Віктор Ющенко. Після одного з них він пообіцяв, що "Громадське радіо" буде в ефірі. Напевно, що за час виборчої кампанії йому довелося дати багато обіцянок, і всі їх пам'ятати було досить складно. Однак, ймовірно й те, що декому в команді Віктора Андрійовича не надто до вподоби була настільки неконтрольована радіостанція.
П'ять разів "Громадське радіо" подавало заявки про отримання ліцензії. Останній раз це було вже у грудні минулого року, коли старий режим вже поступився місцем новим керманичам, і втратив свій контроль над Нацрадою.
Тоді "Громадське радіо" сподівалося лише на одну ліцензію на середніх хвилях. Виявилося, що дарма. Декілька таких ліцензій отримала телерадіокомпанія "Нарт", стосунок до якої, за інформацією інтернет-видань, має нинішній держсекретар Олександр Зінченко.
Тепер, каже виконувач обов'язки президента "Громадського радіо" Тарас Кузьмов, йому говорять, що весь радіочастотний ресурс у Києві вже цілковито вичерпаний. Для його збільшення потрібен досить довгий процес домовленостей між міністерством транспорту та зв'язку, військовими та рядом інших структур. За його словами, якщо радіостанції не дали ліцензію тоді, коли всі знали її продукт, вона мала свого слухача і гостя, то тепер, коли вона буде у непрацюючому стані, сподіватися на ліцензію просто смішно.
Головні донори станції саме відсутністю ефіру мотивують припинення її фінансування. Вже після нового року гроші не надходили від Європейської комісії, а тепер таке ж рішення ухвалила рада Фонду Відродження.
Парадокс у тому, що така доля спіткала радіостанцію, яка базована на принципах громадського мовлення, у той час, коли в країні ніби розгортається дискусія про необхідність створення такого громадського мовлення, і на березень призначені відповідні парламентські слухання.
Існує думка, що саме така назва – громадське радіо – стало головною перепоною для ефіру радіостанції на сучасному етапі. Адже як тепер створювати ніби громадське радіо, якщо воно вже існує? Очевидно ж, що його створюватимуть на базі Українського радіо. З іншого боку, цю проблему можна було досить просто вирішити – перейменуватися, наприклад, на розмовне радіо. Але таких пропозицій до "Громадського" не надходило.
Можливо, стояли на заваді саме принципи – незалежності та об'єктивності, бо у разі роботи громадського радіо воно могло стати своєрідним конкурентом переформатованого Державного радіо. Адже спокуса лише змінити вивіску – з "державне" на "громадське" – без зміни суті роботи залишатиметься у новій владі. І тоді у будь-який момент у слухача може виникнути питання, а чи справді цей оплачуваний мною радіогігант керується інтересами громади, особливо якщо на такій основі працюватиме інша радіостанція?
Все це лише припущення, але факт залишається фактом – новій Україні і після помаранчевої революції виявилася непотрібною незалежна радіостанція, головним принципом роботи якою були інтереси громади. І це є досить тривожний сигнал. Особливо, зважаючи на те, як неохоче нова влада говорить про громадське мовлення загалом, віддаючи перевагу вдовольнити всіх керівними портфелями у вже існуючих, хоч і добряче скомпрометованих структурах.
Так, справді, інформаційний простір України суттєво змінився після помаранчевої революції, однак тепер він все більше стає схожим на своєрідне Задзеркалля. Нині переважна більшість медіа прихильно ставиться вже до нової влади, хоч і час від часу надають слово ще не оформленій опозиції. Є й так звані опозиційні медіа, однак, навряд чи вони у такій своїй політиці керуються інтересами суспільства, а не власника.
Ну, а незалежних медіа так само непристойно мало, як це було і за Леонід Кучми, і останні з них продовжують зникати...
На фоні нібито суспільної дискусії про створення громадського мовлення в Україні припинило роботу "Громадське радіо". Навіть якщо взяти до уваги, що "Громадське радіо" формувалося не зовсім з ініціативи громад, все ж ця радіостанція керувалася у своїй роботі саме тими принципами, які є основою для громадських телерадіокомпаній у демократичних країнах.
Можливо, саме з огляду на незалежність та об'єктивність, коли до студії запрошувалися представники різних політичних сил, "Громадське радіо" не могло вийти в ефір при режимі Леоніда Кучми. Однак, як виявилося, не надто потрібні неконтрольовані медіа і нинішній, ніби демократичній владі.
"Громадське радіо" планувало вийти в ефір від початку своєї роботи – у березні 2002. Існувала домовленість між "Громадським" та радіо "Люкс", про те, що програми нової радіостанції виходитимуть на нижній частоті "Люкса". Однак за день до першого кількагодинного марафону на "Громадському", коли вже були запрошені всі гості, серед яких відомі політики та дипломати, "Люкс" відмовив у наданні ефіру.
Тоді казали, що "Люкс", який мав за кілька місяців продовжити свою основну ФМ ліцензію, просто попередили про те, що надання ефіру іншій станції може бути сприйнято як "порушення" умов ліцензії. Власники "Люкса" вирішили нічого не "порушувати", а "Громадське радіо" так і не вийшло вчасно в ефір.
До речі, невдовзі сам "Люкс" змінився невпізнанно, після таких "попереджень" його власники вирішили практично позбутися новин і перетворилися на "развлекательный канал", благополучно переоформивши у такому вигляді ліцензію і проіснувавши досі.
Знайти ретранслятора хоча б однієї основної програми для радіостанції виявилося проблемою, ніхто не хотів "мати проблем". Півроку "Громадське радіо" мовило лише в інтернеті, але навіть у такому вигляді заробило собі добру репутацію, а до студії щодня приходили десятки людей, серед яких відомі політики, експерти з різних питань, керівники міста та навіть досить закриті генерали силових відомств.
Восени 2002 програми "Громадського радіо" почали виходити на радіо "Континент", яке на той час стало однією-єдиною станцією, що дозволяла собі незалежні новини та інформаційні програми. Лише на "Континенті" тоді виходили програми усіх західних "голосів".
Дискусії "Громадського радіо" у прямому ефірі, коли слухачі могли ставити запитання, мали шалений інтерес, оскільки це було єдине джерело інформації, де можна було почути опозиційних політиків та відмінну від провладної точку зору. До появи "5 каналу" тоді було ще далеко...
З такими "бєспорядками" у власному домі українська влада миритися не могла, і вже через рік "Континент" просто закрили, перед тим демонтувавши передавач.
На той час "Громадське" виходило ще й на "Радіо-рокс", однак невдовзі і "Рокс" припинив мовлення через проблеми із ... санепідемстанцією.
Далі був знову лише Інтернет, і тільки за кілька місяців до виборів, "Громадське" мало годину ефіру на радіо "Ера", яке, переоформившись у провладну радіостанцію, вирішило не продовжувати угоду з "Громадським радіо" після нового року.
Не раз у студії "Громадського" була Юлія Тимошенко та Віктор Ющенко. Після одного з них він пообіцяв, що "Громадське радіо" буде в ефірі. Напевно, що за час виборчої кампанії йому довелося дати багато обіцянок, і всі їх пам'ятати було досить складно. Однак, ймовірно й те, що декому в команді Віктора Андрійовича не надто до вподоби була настільки неконтрольована радіостанція.
П'ять разів "Громадське радіо" подавало заявки про отримання ліцензії. Останній раз це було вже у грудні минулого року, коли старий режим вже поступився місцем новим керманичам, і втратив свій контроль над Нацрадою.
Тоді "Громадське радіо" сподівалося лише на одну ліцензію на середніх хвилях. Виявилося, що дарма. Декілька таких ліцензій отримала телерадіокомпанія "Нарт", стосунок до якої, за інформацією інтернет-видань, має нинішній держсекретар Олександр Зінченко.
Тепер, каже виконувач обов'язки президента "Громадського радіо" Тарас Кузьмов, йому говорять, що весь радіочастотний ресурс у Києві вже цілковито вичерпаний. Для його збільшення потрібен досить довгий процес домовленостей між міністерством транспорту та зв'язку, військовими та рядом інших структур. За його словами, якщо радіостанції не дали ліцензію тоді, коли всі знали її продукт, вона мала свого слухача і гостя, то тепер, коли вона буде у непрацюючому стані, сподіватися на ліцензію просто смішно.
Головні донори станції саме відсутністю ефіру мотивують припинення її фінансування. Вже після нового року гроші не надходили від Європейської комісії, а тепер таке ж рішення ухвалила рада Фонду Відродження.
Парадокс у тому, що така доля спіткала радіостанцію, яка базована на принципах громадського мовлення, у той час, коли в країні ніби розгортається дискусія про необхідність створення такого громадського мовлення, і на березень призначені відповідні парламентські слухання.
Існує думка, що саме така назва – громадське радіо – стало головною перепоною для ефіру радіостанції на сучасному етапі. Адже як тепер створювати ніби громадське радіо, якщо воно вже існує? Очевидно ж, що його створюватимуть на базі Українського радіо. З іншого боку, цю проблему можна було досить просто вирішити – перейменуватися, наприклад, на розмовне радіо. Але таких пропозицій до "Громадського" не надходило.
Можливо, стояли на заваді саме принципи – незалежності та об'єктивності, бо у разі роботи громадського радіо воно могло стати своєрідним конкурентом переформатованого Державного радіо. Адже спокуса лише змінити вивіску – з "державне" на "громадське" – без зміни суті роботи залишатиметься у новій владі. І тоді у будь-який момент у слухача може виникнути питання, а чи справді цей оплачуваний мною радіогігант керується інтересами громади, особливо якщо на такій основі працюватиме інша радіостанція?
Все це лише припущення, але факт залишається фактом – новій Україні і після помаранчевої революції виявилася непотрібною незалежна радіостанція, головним принципом роботи якою були інтереси громади. І це є досить тривожний сигнал. Особливо, зважаючи на те, як неохоче нова влада говорить про громадське мовлення загалом, віддаючи перевагу вдовольнити всіх керівними портфелями у вже існуючих, хоч і добряче скомпрометованих структурах.
Так, справді, інформаційний простір України суттєво змінився після помаранчевої революції, однак тепер він все більше стає схожим на своєрідне Задзеркалля. Нині переважна більшість медіа прихильно ставиться вже до нової влади, хоч і час від часу надають слово ще не оформленій опозиції. Є й так звані опозиційні медіа, однак, навряд чи вони у такій своїй політиці керуються інтересами суспільства, а не власника.
Ну, а незалежних медіа так само непристойно мало, як це було і за Леонід Кучми, і останні з них продовжують зникати...
