Віктор Медведчук. Час іти
Вівторок, 14 грудня 2004, 19:24
Віктор Медведчук написав заяву про відставку з посади глави адміністрації президента України. Таку сенсаційну новину роздав зранку Леонід Кравчук.
Всі затамували подих, у передчутті,… ну ось, сталося. Але далі пішло спростування.
Сам Медведчук заявив Інтерфакс-Україна, що "піде у відставку, і звільнить його Леонід Кучма перед приходом нового президента".
Представник Кучми в парламенті Олександр Задорожній зауважив, що не возив Кучмі такої заяви.
Пізніше Кравчук поправився: Медведчук написав заяву зараз, бо не думав, що вибори триватимуть так довго і працюватиме до кінця строку. Але ж, як кажуть діти, перше слово дорожче за друге.
Можливо, Медведчук вирішив не чекати, коли його разом з Кучмою попросять звільнити приміщення, і першим зробив крок за межі паркану вулиці Банкова, де він досяг піку тінізації і демонізації.
Перед тим як він зайшов до АП, Юлія Мостова перефразувала слова Юлії Тимошенко і сказала, що "якщо зараз спікером, прем'єром і президентом є Леонід Кучма,то після призначення на цю посаду Віктора Володимировича спікером, прем'єром і президентом стане Віктор Медведчук".
Два роки Медведчук намагався виправдовувати цю тезу, але в фіналі драми довести не зміг. Не зміг переконати Кучму повернути країну в той напрямок, з яким легко впоралися б підконтрольні силовики і довів, що не знає, що робити з революціями – про що так впевнено колись заявляв під час "Повстань, Україно".
Медведчука, як проголошеного представника інтересів Росії в Україні, можливо, влаштував би силовий варіант, придушення опозиції, невизнаний світом президент Янукович і українська колонія Росії, але цього не сталося. Слова "власть сільна, как нікогда" виявилася перебільшенням.
Навіть омріяне колись спікерство з підвищеними політреформою повноваженнями, тепер виглядає примарним. Бо для цього потрібно буде починати третій етап власної творчої кар'єри.
Якби Кучма підписав сьогодні указ про відставку Медведчука, другу частину його дня можна було б описати так: "Пропозиція випити 100 грамів, переговори з розлюченим Кучмою, виправдання від депутатів, незаслужено зарахованих до ворогів; тренажерний зал, перегляд вечірніх новин, сон без сновидінь".
Рівно три роки тому Медведчук саме так переживав розставання з посадою - як не дивно, саме 14 грудня 2001 року Медведчука звільнили з посади першого віце-спікера.
Ту відставку Медведчука називали реваншем Ющенка за втрачене місце прем'єра, майбутня відставка – теж наслідок реваншу Ющенка за влаштовані, у тому числі й Медведчуком, фальсифікації результатів виборів. Велика ймовірність, що протистояння Медведчука з Ющенком триватиме й далі, але в новій якості.
Як сказав колись політолог Дмитро Видрін, у Віктора Медведчука "може бути блискуче політичне майбутнє, не важливо яке: президентське, прем'єрське чи спікерське", але "є одне невелике "але".
"Він, певно, давно не перечитував Леніна, якого є одна чудова робота "Про парламентські задачі соціал-демократії". У ній він лапідарно визначив три задачі соціал-демократії у парламенті. Це, по-перше, розвиток демократії, по-друге, боротьба за восьмигодинний робочий день, по-третє, націоналізація землі", - сказав Видрін.
Можливо, Медведчук слід прислухатися до поради, відновлюючи політичне життя. І тоді, можливо 14 грудня вважатимуть перехідним у біографії "кризового менеджера" Медведчука до лівого опозиціонера Медведчука.
Перший же етап біографії Медведчука-політика виглядає поки так:
Народжений 7 серпня 1954 року у Красноярському краї Віктор Медведчук становлення публічного політика почав з 1998 року, коли партія "юристів-футболістів" потрапила до парламенту третього скликання.
До того він був відомий як доктор юридичних наук, президент Союзу адвокатів України, заслужений юрист України, голова Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті міністрів, член Ради роботодавців при президентові України, член Вищої економічної ради президента України.
А також як член чудової "київської сімки", фундатор низки підприємницьких структур, зокрема, Українського кредитного банку, АТ "Футбольний клуб "Динамо-Київ", Міжнародної адвокатської компанії "Бі. Ай. еМ", українського промислово-фінансового концерну "Славутич". Член-кореспондент Академії економічних наук Україні, Союзу журналістів України.
Вже за 6 років всі ці економічні здобутки стали темою книжок бютівця Дмитра Чобота, якого зацікавило темне офшорне минуле одного з найбагатших українців.
У 1996 році Медведчук знайшов таки підхід до президента Кучми (тоді Кучма призначив його своїм радником з податкової політика та дав перший орден За заслуги), а з 1999 його СДПУ(о) взагалі стала опорою Леонід Даниловича, якого, незважаючи на загальну нелюбов, підтримала кандидатом у президенти.
Медведчук став своєрідним адвокатом Кучми, і коли всі одностайно говорили, що всі негативні моменти в суспільному житті України через президента - Віктор Медведчук відповідав, що Кучма - це чи не єдина світла постать у нашій державі.
Правда, Медведчуку не вдалося стати першою скрипкою в кампанії Кучми-99, його випередив нинішній президентський зять Віктор Пінчук, але довіру Гаранта він завоював.
Посварився ж Медведчук не з Пінчуком, а з Пустовойтенком: за право називатися партією влади. Пізніше лідер НДП звинуватить СДПУ(о) в тому, що вона не голосувала за затвердження його кандидатури прем'єр-міністром.
Десь приблизно в той же період зародився конфлікт, що пізніше стане вічним протистоянням двох Вікторів.
На той час вже перший віце-спікер парламенту Медведчук, кажуть, мав план поставити на посаду голови Нацбанку свою кандидатуру з "чудової сімки" Богдана Губського, прибравши звідти чинного голову НБУ Ющенка. Проти Ющенка створили цілу комісію, навіть зареєстрували постанову про зловживання ним службовим становищем, але Ющенка пронесло.
Майже крізь зуби Медведчук тоді промовив, що справою Ющенка має займатися не Верховна Рада, а правоохоронні органи. А Ющенко натомість став прем'єр-міністром.
Окрім того, на початку січня 2000 року у парламенті стався розкол. І віце-спікер Віктор Медведчук очолив ту частину парламенту, яка зібралася в Українському Домі. Результат – чергова криза в державі, а Віктор Медведчук отримав лише першого віце-спікера… Амбіції були явно не задоволені.
Війна з Ющенком велася по всіх фронтах – від кіллерських передач Леонтьєва про "шпіонку" дружину, до блокування бюджету 2001 року. Медведчук явно планував стати президентом, а Ющенко був його головним конкурентом. Хоча публічно про це Медведчук ніколи не говорив, а лише заперечував.
Навесні 2001 Медведчуку нарешті вдалося досягти свого – згрупувавшись з комуністами, відправити у відставку ненависного прем'єра. Ющенко пішов в опозицію, а Медведчук в квітні по замірам центру Погребинського став другою особою після Кучми за впливовістю.
Але вже за півроку Медведчук жорстко поплатився за власну одіозність. У грудні 2001 його звільнили з посади першого віце-спікера.
"Це своєрідна реакція – я не хочу вживати слово помста". Ліві скидали Медведчука за "оксамитову революцію" та голосування із Земельного кодексу, праві – за відставку Ющенка і законопроект про статус мов національних меншин", - пояснював він.
Тоді ж Медведчук пообіцяв, що "не дозволить", щоб відставка "послабила" СДПУ(О). "Ми будемо ще сильнішими. У мене руки ніколи не тремтіли, але були напруженими. Зараз вони більш вільні", - сказав він.
І СДПУ(о) порулила на парламентські вибори окремо від кучмівської "Тундри"-"За ЄДУ". 2002 рік був проголошений роком соціал-демократії. В Києві трудилися, не покладаючи рук московські політтехнологи, зокрема Марат Гельман. Для піару Новий рік Медведчук зустрічав дідом Морозом.
Але, незважаючи на найбільші капіталовкладення за час кампанії, СДПУ(о) ледве потовпилась до парламенту, набравши трохи більше 6%.
Під час виборів 2002 на підконтрольних соціал-демократам ЗМІ вперше з'явився "темник", явище, яке визначатиме долю української журналістики наступні 2 роки. Тоді цей політциркуляр в основному стосувався інтерпретація подій навколо двох політичних сил – СДПУ(О) і блоку Ющенка.
Як зазначав автор першої статті про темники, метою їх були не парламентські вибори 2002 року, а 2004. "Медведчук готується до президентства. Як альтернатива лідеру "Нашої України". І його поспіх зрозумілий – вибори можуть відбудуться раніше 2004 року".
На осінь опозицією була запланована нова революція – продовження "України без Кучми".
Але опозиція так і не змогла, не зважаючи на реальні шанси, відправити Кучму у відставку. Не в останню чергу через темники Медведчука, які з літа 2002 року вже йшли напряму з адміністрації президента. Тепер уже на всі канали, у тому числі й на канали Пінчука.
Окрім цього, восени опозиція зазнала ще однієї поразки – як і обіцяв Медведчук, він створив президентську більшість. В пакеті країна дістала нового прем'єра – ставленика донецького клану Януковича. Саме йому дістався найкращий стартовий майданчик перед виборами.
Влітку Медведчук не дрімав. Він не тільки одружився, але й розставив свої кадри по регіонах, пропихнув близьких собі силовиків, а заразом оголосив себе представником інтересів Росії в Україні.
Але Медведчука ж за півроку активної діяльності в АП залишилося нуль шансів бути обраним президентом. Від його методів роботи від нього пішов навіть другий номер партії Олександр Зінченко.
Тоді Медведчук пішов іншим шляхом. Політреформа. Благо, Леонід Данилович не знав, як пролонгувати своє життя при владі чи хоча б посадити наступника на короткий поводок.
Все літо 2003 Медведчук і Мороз просиділи за політреформою. Проект 4180, усиновлений Гавришем і Богатирьовою, передбачав навіть обрання президента в парламенті. Фактично для Медведчука, це був єдиний шанс бути обраним президентом, хоча напевно, посади прем'єра чи спікера теж були привабливими.
Наприкінці грудня 2003 року, незважаючи на всі протести цивілізованої Європи, більшовики "парнокопитно" проголосували проект 4105. Пізніше, через юридичні вузи і Конституційний суд вдалося легалізувати ідею третього строку Кучми.
Медведчук міг розслабитися і будувати дачу для молодої дружини і майбутньої дитини в заповідних лісах Закарпаття. Правда, тут гаранту стало зле і довелося організувати його лікування в Баден-Бадені. Медведчук з Бакаєм взялися за справу, в результаті чого розгорівся піврічний баден-баденський скандал з лікуванням Кучми.
У квітні Медведчука чекала велика поразка – парламент провалив політреформу, не вистачило 6 голосів. Поразка політреформи була особистою поразкою Медведчука, який за два роки сірого кардинальства налаштував проти себе таких не останніх колись людей в оточенні Кучми, як Олександр Волков чи обидва Деркачі.
Таким чином, владі довелося ліпити єдиного кандидата з найбільш рейтингового з них – Януковича. Ініціатива його висування виходила від есдека Кравчука, але всі до останнього підозрювали, що Медведчук "кине" Великого Дона і висуне на партійному з'їзді Кучму, який був йому більш вигідний.
Втім, напевно, вмовити гаранта не вдалося і Медведчук таки підтримав Януковича.
Його СДПУ(о) активно включилася в кампанію, але знову залишалася в тіні батьківської партії "Регіонів" і "Трудової України" Тігіпка, який очолив офіційний штаб.
Правда, Медведчук більше працював не з ним, а з тіньовим Клюєвим. Разом в тіні вони творили адмінресурс, возили вагони відкріпних, проводили дані через паралельний сервер, інакше кажучи фальсифікували вибори.
Благо, був приклад Мукачевого – ославленого на весь світ і не визнаного ніким голосування. Це була остання пряма стичка СДПУ(о) і "Нашої України". Ющенко назвав після того есдеків фашистами, а Медведчук відповів, що "досвід позитивний, слід поширювати".
І поширив би, і придушив би. Але не вистачило влади, сили і знання свого народу. Знову підвели виписані з Москви політтехнологи, які ледь не довели до розколу країни. Дивлячись нечисленні телекадри з зустрічей президента з офіційними особами, можна було побачити, що останні тижні Медведчук був дуже пригнічений. Навіть Кучма поряд з ним виглядав жвавішим.
Що він має – ясний образ президентства Ющенка, Януковича, який у приступі дитячої істерії, оголошує всіх своїми ворогами.
Медведчуку час іти і рятувати свою шкуру самотужки – дякувати Богу, до парламенту по мажоритарці можна балотуватися до 2006 року.
Читайте також:
Все що писала "Українська правда" про Медведчука
Всі затамували подих, у передчутті,… ну ось, сталося. Але далі пішло спростування.
Сам Медведчук заявив Інтерфакс-Україна, що "піде у відставку, і звільнить його Леонід Кучма перед приходом нового президента".
Представник Кучми в парламенті Олександр Задорожній зауважив, що не возив Кучмі такої заяви.
Пізніше Кравчук поправився: Медведчук написав заяву зараз, бо не думав, що вибори триватимуть так довго і працюватиме до кінця строку. Але ж, як кажуть діти, перше слово дорожче за друге.
Можливо, Медведчук вирішив не чекати, коли його разом з Кучмою попросять звільнити приміщення, і першим зробив крок за межі паркану вулиці Банкова, де він досяг піку тінізації і демонізації.
Перед тим як він зайшов до АП, Юлія Мостова перефразувала слова Юлії Тимошенко і сказала, що "якщо зараз спікером, прем'єром і президентом є Леонід Кучма,то після призначення на цю посаду Віктора Володимировича спікером, прем'єром і президентом стане Віктор Медведчук".
Два роки Медведчук намагався виправдовувати цю тезу, але в фіналі драми довести не зміг. Не зміг переконати Кучму повернути країну в той напрямок, з яким легко впоралися б підконтрольні силовики і довів, що не знає, що робити з революціями – про що так впевнено колись заявляв під час "Повстань, Україно".
Медведчука, як проголошеного представника інтересів Росії в Україні, можливо, влаштував би силовий варіант, придушення опозиції, невизнаний світом президент Янукович і українська колонія Росії, але цього не сталося. Слова "власть сільна, как нікогда" виявилася перебільшенням.
Навіть омріяне колись спікерство з підвищеними політреформою повноваженнями, тепер виглядає примарним. Бо для цього потрібно буде починати третій етап власної творчої кар'єри.
Якби Кучма підписав сьогодні указ про відставку Медведчука, другу частину його дня можна було б описати так: "Пропозиція випити 100 грамів, переговори з розлюченим Кучмою, виправдання від депутатів, незаслужено зарахованих до ворогів; тренажерний зал, перегляд вечірніх новин, сон без сновидінь".
Рівно три роки тому Медведчук саме так переживав розставання з посадою - як не дивно, саме 14 грудня 2001 року Медведчука звільнили з посади першого віце-спікера.
Ту відставку Медведчука називали реваншем Ющенка за втрачене місце прем'єра, майбутня відставка – теж наслідок реваншу Ющенка за влаштовані, у тому числі й Медведчуком, фальсифікації результатів виборів. Велика ймовірність, що протистояння Медведчука з Ющенком триватиме й далі, але в новій якості.
Як сказав колись політолог Дмитро Видрін, у Віктора Медведчука "може бути блискуче політичне майбутнє, не важливо яке: президентське, прем'єрське чи спікерське", але "є одне невелике "але".
"Він, певно, давно не перечитував Леніна, якого є одна чудова робота "Про парламентські задачі соціал-демократії". У ній він лапідарно визначив три задачі соціал-демократії у парламенті. Це, по-перше, розвиток демократії, по-друге, боротьба за восьмигодинний робочий день, по-третє, націоналізація землі", - сказав Видрін.
Можливо, Медведчук слід прислухатися до поради, відновлюючи політичне життя. І тоді, можливо 14 грудня вважатимуть перехідним у біографії "кризового менеджера" Медведчука до лівого опозиціонера Медведчука.
Перший же етап біографії Медведчука-політика виглядає поки так:
Народжений 7 серпня 1954 року у Красноярському краї Віктор Медведчук становлення публічного політика почав з 1998 року, коли партія "юристів-футболістів" потрапила до парламенту третього скликання.
До того він був відомий як доктор юридичних наук, президент Союзу адвокатів України, заслужений юрист України, голова Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті міністрів, член Ради роботодавців при президентові України, член Вищої економічної ради президента України.
А також як член чудової "київської сімки", фундатор низки підприємницьких структур, зокрема, Українського кредитного банку, АТ "Футбольний клуб "Динамо-Київ", Міжнародної адвокатської компанії "Бі. Ай. еМ", українського промислово-фінансового концерну "Славутич". Член-кореспондент Академії економічних наук Україні, Союзу журналістів України.
Вже за 6 років всі ці економічні здобутки стали темою книжок бютівця Дмитра Чобота, якого зацікавило темне офшорне минуле одного з найбагатших українців.
У 1996 році Медведчук знайшов таки підхід до президента Кучми (тоді Кучма призначив його своїм радником з податкової політика та дав перший орден За заслуги), а з 1999 його СДПУ(о) взагалі стала опорою Леонід Даниловича, якого, незважаючи на загальну нелюбов, підтримала кандидатом у президенти.
Медведчук став своєрідним адвокатом Кучми, і коли всі одностайно говорили, що всі негативні моменти в суспільному житті України через президента - Віктор Медведчук відповідав, що Кучма - це чи не єдина світла постать у нашій державі.
Правда, Медведчуку не вдалося стати першою скрипкою в кампанії Кучми-99, його випередив нинішній президентський зять Віктор Пінчук, але довіру Гаранта він завоював.
Посварився ж Медведчук не з Пінчуком, а з Пустовойтенком: за право називатися партією влади. Пізніше лідер НДП звинуватить СДПУ(о) в тому, що вона не голосувала за затвердження його кандидатури прем'єр-міністром.
Десь приблизно в той же період зародився конфлікт, що пізніше стане вічним протистоянням двох Вікторів.
На той час вже перший віце-спікер парламенту Медведчук, кажуть, мав план поставити на посаду голови Нацбанку свою кандидатуру з "чудової сімки" Богдана Губського, прибравши звідти чинного голову НБУ Ющенка. Проти Ющенка створили цілу комісію, навіть зареєстрували постанову про зловживання ним службовим становищем, але Ющенка пронесло.
Майже крізь зуби Медведчук тоді промовив, що справою Ющенка має займатися не Верховна Рада, а правоохоронні органи. А Ющенко натомість став прем'єр-міністром.
Окрім того, на початку січня 2000 року у парламенті стався розкол. І віце-спікер Віктор Медведчук очолив ту частину парламенту, яка зібралася в Українському Домі. Результат – чергова криза в державі, а Віктор Медведчук отримав лише першого віце-спікера… Амбіції були явно не задоволені.
Війна з Ющенком велася по всіх фронтах – від кіллерських передач Леонтьєва про "шпіонку" дружину, до блокування бюджету 2001 року. Медведчук явно планував стати президентом, а Ющенко був його головним конкурентом. Хоча публічно про це Медведчук ніколи не говорив, а лише заперечував.
Навесні 2001 Медведчуку нарешті вдалося досягти свого – згрупувавшись з комуністами, відправити у відставку ненависного прем'єра. Ющенко пішов в опозицію, а Медведчук в квітні по замірам центру Погребинського став другою особою після Кучми за впливовістю.
Але вже за півроку Медведчук жорстко поплатився за власну одіозність. У грудні 2001 його звільнили з посади першого віце-спікера.
"Це своєрідна реакція – я не хочу вживати слово помста". Ліві скидали Медведчука за "оксамитову революцію" та голосування із Земельного кодексу, праві – за відставку Ющенка і законопроект про статус мов національних меншин", - пояснював він.
Тоді ж Медведчук пообіцяв, що "не дозволить", щоб відставка "послабила" СДПУ(О). "Ми будемо ще сильнішими. У мене руки ніколи не тремтіли, але були напруженими. Зараз вони більш вільні", - сказав він.
І СДПУ(о) порулила на парламентські вибори окремо від кучмівської "Тундри"-"За ЄДУ". 2002 рік був проголошений роком соціал-демократії. В Києві трудилися, не покладаючи рук московські політтехнологи, зокрема Марат Гельман. Для піару Новий рік Медведчук зустрічав дідом Морозом.
Але, незважаючи на найбільші капіталовкладення за час кампанії, СДПУ(о) ледве потовпилась до парламенту, набравши трохи більше 6%.
Під час виборів 2002 на підконтрольних соціал-демократам ЗМІ вперше з'явився "темник", явище, яке визначатиме долю української журналістики наступні 2 роки. Тоді цей політциркуляр в основному стосувався інтерпретація подій навколо двох політичних сил – СДПУ(О) і блоку Ющенка.
Як зазначав автор першої статті про темники, метою їх були не парламентські вибори 2002 року, а 2004. "Медведчук готується до президентства. Як альтернатива лідеру "Нашої України". І його поспіх зрозумілий – вибори можуть відбудуться раніше 2004 року".
На осінь опозицією була запланована нова революція – продовження "України без Кучми".
Але опозиція так і не змогла, не зважаючи на реальні шанси, відправити Кучму у відставку. Не в останню чергу через темники Медведчука, які з літа 2002 року вже йшли напряму з адміністрації президента. Тепер уже на всі канали, у тому числі й на канали Пінчука.
Окрім цього, восени опозиція зазнала ще однієї поразки – як і обіцяв Медведчук, він створив президентську більшість. В пакеті країна дістала нового прем'єра – ставленика донецького клану Януковича. Саме йому дістався найкращий стартовий майданчик перед виборами.
Влітку Медведчук не дрімав. Він не тільки одружився, але й розставив свої кадри по регіонах, пропихнув близьких собі силовиків, а заразом оголосив себе представником інтересів Росії в Україні.
Але Медведчука ж за півроку активної діяльності в АП залишилося нуль шансів бути обраним президентом. Від його методів роботи від нього пішов навіть другий номер партії Олександр Зінченко.
Тоді Медведчук пішов іншим шляхом. Політреформа. Благо, Леонід Данилович не знав, як пролонгувати своє життя при владі чи хоча б посадити наступника на короткий поводок.
Все літо 2003 Медведчук і Мороз просиділи за політреформою. Проект 4180, усиновлений Гавришем і Богатирьовою, передбачав навіть обрання президента в парламенті. Фактично для Медведчука, це був єдиний шанс бути обраним президентом, хоча напевно, посади прем'єра чи спікера теж були привабливими.
Наприкінці грудня 2003 року, незважаючи на всі протести цивілізованої Європи, більшовики "парнокопитно" проголосували проект 4105. Пізніше, через юридичні вузи і Конституційний суд вдалося легалізувати ідею третього строку Кучми.
Медведчук міг розслабитися і будувати дачу для молодої дружини і майбутньої дитини в заповідних лісах Закарпаття. Правда, тут гаранту стало зле і довелося організувати його лікування в Баден-Бадені. Медведчук з Бакаєм взялися за справу, в результаті чого розгорівся піврічний баден-баденський скандал з лікуванням Кучми.
У квітні Медведчука чекала велика поразка – парламент провалив політреформу, не вистачило 6 голосів. Поразка політреформи була особистою поразкою Медведчука, який за два роки сірого кардинальства налаштував проти себе таких не останніх колись людей в оточенні Кучми, як Олександр Волков чи обидва Деркачі.
Таким чином, владі довелося ліпити єдиного кандидата з найбільш рейтингового з них – Януковича. Ініціатива його висування виходила від есдека Кравчука, але всі до останнього підозрювали, що Медведчук "кине" Великого Дона і висуне на партійному з'їзді Кучму, який був йому більш вигідний.
Втім, напевно, вмовити гаранта не вдалося і Медведчук таки підтримав Януковича.
Його СДПУ(о) активно включилася в кампанію, але знову залишалася в тіні батьківської партії "Регіонів" і "Трудової України" Тігіпка, який очолив офіційний штаб.
Правда, Медведчук більше працював не з ним, а з тіньовим Клюєвим. Разом в тіні вони творили адмінресурс, возили вагони відкріпних, проводили дані через паралельний сервер, інакше кажучи фальсифікували вибори.
Благо, був приклад Мукачевого – ославленого на весь світ і не визнаного ніким голосування. Це була остання пряма стичка СДПУ(о) і "Нашої України". Ющенко назвав після того есдеків фашистами, а Медведчук відповів, що "досвід позитивний, слід поширювати".
І поширив би, і придушив би. Але не вистачило влади, сили і знання свого народу. Знову підвели виписані з Москви політтехнологи, які ледь не довели до розколу країни. Дивлячись нечисленні телекадри з зустрічей президента з офіційними особами, можна було побачити, що останні тижні Медведчук був дуже пригнічений. Навіть Кучма поряд з ним виглядав жвавішим.
Що він має – ясний образ президентства Ющенка, Януковича, який у приступі дитячої істерії, оголошує всіх своїми ворогами.
Медведчуку час іти і рятувати свою шкуру самотужки – дякувати Богу, до парламенту по мажоритарці можна балотуватися до 2006 року.
Читайте також:
Все що писала "Українська правда" про Медведчука
